Як я в "зимовий" соло-похід ходив

Із зимовими Карпатами в мене окремі відносини, три роки поспіль я робив 3-4 денні вилазки, але бачив лише туман, ну і максимум те, що ближче ніж десять метрів, бо далі одне мо-ло-ко. Цього ж разу історія могла повторитися якби не останній світанок.

При чому, коли команда ходила без мене, то погода була чудова 😄 з цим то розібрались, хто тут маркер успіху...

Цього ж року у команди були різні плани, а в гори хотілось. На рахунок дат вирішилось доволі швидко — за рахунок 8-го березня можна було сходити на три дні і не просити додатковий відпускний день, звичайно хотілось на довше, але це було проблематичніше. Як бонус можна було розвідати якийсь новий для мене триденний маршрут. Час був купувати квитки і тут майже вирішилось одне питання "чи гукати когось із собою?" - я припізнився і квитків майже не було. Так і вирішилось з тим, що піду у своє перше зимове соло.

День перший

Маршрут у Ворохті почався з того, що на вокзалі потрібно було пройти через щільне коло таксистів. Спробувавши вдачу вирішив запитати ціну і був вражений озвученою 300 грн за 15 км, при чому таксиста не спантеличило те, що він не одразу зорієнтувався з напрямом. Я звичайно до Заросляка вже рік не їздив, але дорога до Ворохта — Верховина після ремонту ідеальна, тож сто метрів до зупинки + зачекавши аж 30 хвилин я зекономив 285 грн.

1. Десь не далеко від Кривопільського перевалу:

Коли мене по приїзду запитали, що найскладніше в соло-походах, то для мене таким є саме логістика. Не подобається мені добиратись кудись на громадському транспорті самому, а всі інші варіанти кусаються своєю вартістю коли ти один.
Ще на під'їзді потяга до перону почав крапати дощ, тож маршрут розпочався в "найкращих" традиціях — стежка хоч і починалась зі снігу, але він був мокрим, дощ все ще йшов, ну хоч сильного вітру не було. Але! Підбиваючи підсумки року я був вражений тим фактом, що в 19-му був лише раз в Карпатах, тому нічого не могло мене засмутити (поки що).

2.

Тож перший день проходив доволі жваво, доки не скінчилась тропа. Далі стало трішки сумно, мимоволі почало згадуватись як воно класно ходити з друзями, особливо в тих місцях де провалювався глибше ніж по пояс. Тоді ж звернув з тропи та вирішив насолодитись зимовим лісом, адже хоч і йшов в похід за фотографіями (а отже планував щось конкретне), але банально побачити сніг цієї зими було ще тим задоволенням. А пройтись трохи лісом де була тьма слідів тварин, так взагалі. 

Тож на деякий час мотивації вистачило, доки по дорозі не трапилась зручна хованка під ялиною (вітер з-за повороту намів природню снігову стіну, тож місце виглядало дуже затишним). Не знаючи, що чекає далі, вже і час піджимав, та і запаси мотивації вже також обміліли, тож вирішив, що це чудове місце для табору.

3. Табір:

День другий

Ранок же нічим не здивував, що на світанку, що через годину, що через дві — навколо був густющий туман. Тож єдиний учасник дуже сильно розлінився і вирішив відіспатись.

4. Що вранці, що ввечері ялинки виглядали однаково:

Тропа цього дня проходила по хребту тож види (навіть туманні) сильно відрізнялись від вчорашнього дня.

5. Дорога:

6. Тропа (вид назад):

7. Тропа (вид вперед):

Так я і йшов, поперемінно чергуючи настрій. Все залежало тільки від того наскільки добре влежався сніг і наскільки глибоко я провалювався. Чому я не взяв снігоступи? Чудове питання, залишимо його без відповіді. Насправді я встиг і подивитись прогноз і побачити, що за останні дні підсипало снігу, але щось з цим зробити часу в мене не було, та і скоріш за все зіграло те, що вже й забув як ми барахтались в снігу останній раз.

Так би все і продовжувалась, якби після половини ходового дня я не зустрів групу туристів яка йшла мені на зустріч. І це був чудовий подарунок, тепер то в мене була тропа і темп дуже сильно виріс. Єдине, що мене здивувало це те, що їх було п'ятеро і вони "задовбались і вирішили спускатись". Десь тут і криється остаточна відповідь чому вирішив йти соло. В мене були чіткі плани й запасний план Б — якщо не буде сприятливої погоди, то хоч пройду похід і розвідаю нові місця.

8. Один із тих моментів, коли зупинявся і намагався зрозуміти яка краса навколо:

Ще одним подарунком була колиба. Я десь в цьому місці і збирався зупинятись, тож не вагаючись зупинився на ночівлю під дахом. В колибах я не зупинявся дуже давно (як нагадує блог, то попередній раз міг бути аж у 2016 році).

Для ночівлі обрав не основну кімнату, а поменше. Там було і чистіше і світліша. Ніч в результаті була холоднішою, але комфорт був значно більшим. Був варіант поставити намет прямо в кімнаті (в ньому то зажди мінімум на пару градусів тепліше), але і так було зручно.

9. Моя кімната:

День третій — останній

На світанку мене чекала серйозна неочікуваність — треба було бігати галопом і придумувати, що фотографувати. Погодка була супер, через туман я не заготував ні єдиного ракурсу, то в перші хвилини, коли почала насуватись хмара в мене була ледь не паніка.

Далі я пропоную переглянути відео і насолодитись тим світанком.

10. "Карпати - туманні острови":

Галерея:

Клікніть на фото щоб перейти в режим перегляду фотографій

               

Все скінчилось тільки тоді, як чергова хмара повністю закрила вид. Я зрадів, бо вже скажено зголоднів, та і в найближчому радіусі все оббігав, час було йти далі. За сніданком знов відкрився чарівний вид, який і далі на маршруті він не раз збавляв мій темп. То і діло доводилось кидати рюкзак і відходити з тропи, щоб помилуватись пейзажами.
Світанок для мене був квінтесенцією цього походу, тому те що було далі це тільки дорога від того чудового місця і чудового світанку. Похід хоч і скінчився по приїзду у Ворохту, а туди ще треба було доїхати з траси, але фотовилазка що розпочалась, що закінчилась з тим світанком. Тому так, цього разу це не розповідь в форматі звіту, а подорож до світанкових фотографій.

Дати: 7-9 березня 2020 рік

Маршрут: Кривопільский перевал → пол. Веснарка → Кострич → пол. Болота → пол. Веснарка (східна)  → с. Красник → с. Ільці (траса)

Чому похід "зимовий"? До ~10-травня в Карпатах вважається зимовий сезон.