Плани на похід в мене були конкретні - побачити мінімум три озера, політати над ними на дроні і знайти хороше місце для гамака. Не виконання одного із бажань тягло за собою повторення подорожі в майбутньому. А якщо все вийде - то чи буде причина ще раз повернутись?

На кордоні Чилі та Аргентини поряд з Фіцроєм височіє ще одна знакова вершина. Шансів побачити її в променях сонця не так і багато, тож не визиває подиву те, що навколо неї ходить багато міфів. Проте не про їх красу, з цим то все зрозуміло - вершина шикарна, а про спортивні досягнення першопрохідців. Неможливий маршрут або найскладніша "віа феррата" і все це Серро Торре.

Вулканічне плато, Гергетський льодовик (як зверху так і в середині), Казбек, про те де довелось повернути - всього потрошку у відео про наш похід Приказбеччям у 2017 році.

Навіть якщо ви не знаєте, як виглядає Фіц-Рой, ви скоріш за все бачили його неповторний профіль. Чому відносно не висока вершина в 3405 метрів манить альпіністів? Чим крутий парк? Погнали!

Спочатку взимку троє туристів майже день добирались в Карпати для того, щоб вийти за насєльонку, закопатись в сніг і зробити дньовку. І що саме дивне, це було круто. А потім на горизонті замаячилі "другі" травневі, навпроти яких було написано просто "Карпати". А коли періодично в списку походних хотєлок спливають бажання не якихось конкретних місць, а атмосферності, то картина вимальовується сама по-собі. Адже без різниці куди йти, головне з ким.

Травневі свята - високий туристичний сезон для багатьох - хтось їде в нове місто, а хто в сплав чи похід. Розмови про альп.виїзд звучали ще по завершенню трійки по Приказбеччі, але минулий сезон для мене пройшов взагалі без спортивних заходів і тому на цей планувалось зразу багато всього. І один із пунктів було реалізовано на першу частину травневих свят.

Історія, котра має не один початок, але одне завершення, носить назву "зимові спроби дійти до Гутин Томнатика". Що спонукає кожен раз йти на цю доволі звичайну вершину? І найголовніше  - чому невдачі з кожним роком цікавіші?

Основна ідея була проста: пофотографувати в горах. Але чому не можна просто сходити в похід, не лосячити і спокійно собі фотографувати? Чому саме фото-вилазка? І чому саме Мармароси?

Далі будуть роздуми розбавлені фотографіями з вилазки, без доказів, все суб'єктивно на особистій системі гівняння оцінювання:

Після-походна частина на фоні попередніх пригод інколи тягнеться унилінько, ти наче розриваєшся між двома станами і "з гір не хочеться йти" і "додому їхати не можеться". Але після трійки Приказбеччям ми все таки відшукали круте місце яке неочікувано дуже нас здивувало.

Мабуть цей пост мав починатись з пафосного "Даєш Говерла → Казбек → Еверест!", але натомість тут будуть цікаві зустрічі, високогірне озеро, пошук мобільного зв'язку, перехід по величезному льодовику та тренування в тріщині (не заплановані бонуси вууу-ху!). І власне саме сходження на вершину з погляданням караванів не зовсім адекватних людей.

І так, Суатісі. Суатісі - це село, Суатісі - це вершина, льдовик і перевали, Суатісі - це хард-кор. Суатісі - це обговорення ще на початку планування маршруту, обговорення в поході і після нього.
Що ж це звір і що ми там робили і що не зробили?

Як так, що сходив в похід в якому не виповнилась навіть половина із задуманого і все-одно було круто? Одним словом - Карпати. Хоча вони і називаються малими горами, хоча в нас нема таких вершин як в Румунії, чи скель з озерами як в Польщі, але яким би не був похід в Українських Карпатах він приносить море задоволення.

Є в туристів така традиція як купатись в кожній водоймі на своєму шляху. Так як невідомо коли ще буде така можливість. Водойма то може й буде, але невідомо під яким прошарку льоду і снігу, тому задовільняйся тим що маєш. На цій ділянці в ролі ванни в нас було заплановане озеро Келіцад, але як виявилось є дещо приємніше ніж високогірне озеро.

Другу ж заброску довелось прилаштовувати на ходу - залишили на невеликому елеваторі.
0. Друга заброска готова до транспортування:

Початок маршруту

1. Місце першого табору - куди доїхали там і впали:

2. На старті маршруту:

4. Перший підйомчик, власний рівень депресії зашкалює:

5. Але чим ближче перевал тим ближче настрій "о, так і жити можна":

6. На перевалі Нарвані (н/к) з видом на долину де скоро стоятиме намет:

Наш п'ятимісний дім на педалях горбі:

Після того як вирішилось, що Толян в похід не йде і наша команда скоротилась до 5-х учасників, ми швидко переграли стратегію по спорядженню, в основному це торкнулось двох категорій: намету і фото-техніки. З фото то все просто - не брати дзеркало, загальну вагу вмістити в 2кг. Хоча і з наметом заготовочка вже була готова - брати не намет 3+1 і чисту, але легку 2-ку, а один 4-місний намет.
Вибір впав на Terra Incognita Ksena 3Alu (вибору в нас особливо і не було), про який офіційний сайт пише наступне: "Простора і комфортна модель тримісного намету, використовуваного протягом всього року" (тут Іван просто лютує - тримісна!? простора!? хоча чесно кажучи я також місцями лютував і не лише на рахунок просторості, але це мій бложик, тому не гівнятиму себе).
7. Схема нашого намету:

Такий собі імпровізований шатер для нашого циганського табору, головне що це зекономило нам майже 1,5кг у порівнянні з варіантом 2+3. Так, звичайно перші дні потрібно було звикнути до тісноти, потім, при можливості, почались експерименти зі сном валєтіком і ідеї виселяти винуватців в коридор. Так що до досвіду технічного додався ще досвід ночівлі.
А тепер найголовніше - як тримісний намет трансформувався в п'ятимісний?

Туристичні килимки мають ширину ~50см, тому для спортивного режиму рахується, що цієї ширини достатньо для учасника. Тобто фактично, в класичному положенні, намет чотиримісний. Але так як інша сторона 220см, то в довжину він майже п'ятимісний (44см на людину).
Про місце: скажу чесно, першу ніч було важко і взагалі не зручно, далі стало терпимо, а далі ти все таки не на прогулянці, то і на камені норм спати (і таке було). Коли в нас були рівні майданчики і ми лягали "валєтіком", то зразу відчувався бізнес-комфорт.
Комфорт: намет шикарний, в ньому два виходи, просторий тамбур, зручна поличка. Всі наші речі влазили (а нас все-таки було п'ятеро). В після-походній частині, коли ночували в чотирьох в ньому дійсно було просторо, вже не кажучи коли було лише два мешканці.
Рекомендації по намету: для того щоб він став "всесезонним" треба пришити сніжну спідницю. В комплекті там йде багато кілків, не обов'язково брати всі, ну це вже залежить від рельєфу маршруту, ми брали навіть не половину.
Що в ньому було погане: дуги, от з ними треба було обережно. В результаті ми їх погнули, не критично, але власнику мало радості.
Підсумок: в нашому випадку це був вірний вибір. Якщо не чіпати теми "як Терра скотилась" (намет успішно пережив тритижневу трійки + комерційне підкорення Казбеку), то намет підійде і для спортивного походу і для вилазки в Карпати. А на рахунок на скількох людей туди затрамбувати потрібно вирішувати виходячи з походних цілей.

8. Місце ночівлі №2:

Гірський похід це не лише вершини і хребти, в основному це перевали і підходи під перешкоди, які пролягають то через льодовики, то через долини. В цьому поході в нас було чудове місце по дорозі до першого категорійного перевалу - Кельтське вулканічне плато. І власне для мене це була сама чудова ділянка в поході.

9. В серці найцікавішого зеленого місця за всю трійку:

Спочатку планувалось включити опис плато в цій частині, але виявилось, що хочеться вставити побільше фото і це виростає в повноцінну частину і якщо перше фото зацікавило, то більше знаходиться в звіті "Вулканічне плато і галявина тисячі барашків".

14. Карта для перевалу:

16. Привал на спуску з перевалу: