Квітневі походеньки

- А куди ви йдете?

- Пішу одиничку, на Мармароси, - я трохи задумався, розгрібаючи лекцію про різновиди вірьовки і назви ключових точок походу, - і Чорногори.

- А скільки днів ідете? - уточнив продавець туристичного спорядження.

- Шість.

Він трохи замислився, підбираючи слова і нарешті промовив:

- По-дорослому... Я б навіть сказав дуже по-дорослому..

А в мене в голові згадується шматок нашого лозунга, котрий залишився ще після першого травневого походу і вираз обличчя "касирів" на вході у долину привидів. "Сонце сідає через годину" - мовили вони тоді, на що почули відповідь - "ми встигнемо". Вони заглянули нам за спини, оцінюючи рюкзаки, потім перевели погляд на наші змучені, але щасливі обличчя і мовили - "ми б нікого не пустили на підйом, але вас припустимо" і ми пішли, а точніше поїбошили. Тоді я був сповнений тільки позитивних сподівань на запланований похід, адже від нього залежали наступні плани.

Дати походу: 12 - 18 квітня 2015р.

Маршрут: Мармароси + Чорногори

К-сть участників: 10

Ключові точки маршруту (фактичні дані): - с. Ділове - потік Білий - г. Піп Іван М (1а) - г.Межипотоки - ур.Погорілець - оз. Марічейка - г. Піп Іван Ч (1а) - пол. Під Гутин-Томнатиком - оз. Несамовите - НСБ "Заросляк"

Пройдена відстань: ~82км

Рельєфні дані маршруту:

Всі розуміли складність походу, всі казали, що сніг буде і його буде багато, але ніхто навіть уявити не міг, що за два тижні його випаде аж стільки! Отже, забігаючи на перед, повністю маршрут ми не пройшли, але в той же час ми пройшли більше ніж я міг уявити в найоптимістичніших планах, враховуючи все, що підготувала Карпатська погода. Тренування завершені, ціла купа речей лежить на дивані, а потяг вже відправляється через чотири години. З нього похід "Квітневі походеньки" для команди goto the White raBBit  і розпочався:

Наша компанія із 10-ти осіб зайняла одну плацкартну купешку повністю й сусідню на додачу і потягом Київ-Рахів була доставлена до кінцевої станції:

Вічливий провідник виніс сніжну лопату, що була закопана серед ковдр. Не вічливий черговий рятівник не прийшов на зміну (пасха же, чого працювати). Дочекавшись головного рятівника і підписавши перепустку та затрамбувавшись в місцевий автобус команда покотила у бік с.Ділове:

Закінчивши бюрократію у приємних і привітливих прикордонників (ось тут я був дуже здивований) і зробивши фото де ми ще щасливі і ще лише у футболочках та в повному командному зробі, наша команда офіційно розпочала свій шестиденний категорійний похід.

День 1-й "Знайомство зі снігом":

Початок першого дня нічим не відрізнявся від інших походів - так само важкий рюкзак на старті, так само не розм'яті ноги, чистий одяг і т.д. і т.п. Лиш після обіду стало цікавіше - ще не пройшовши 100м, по дорозі тік струмок. Спочатку тоненький, а чим далі тим він наполегливіше витискав нас з дороги, поки ми не почали йти по тоненькій смузці, що розділяля дві еквівалентні гірські потоки. Ми вже думали, що це на увесь день, доки не дійшли до причини - обвал перегородив гірський потік і вода хлинула по дорозі:

Перетнувши цю перегороду і зробивши ще пару переходів ми знайши поляну й стали на ночліг. І тут, копаючи яму під вогнище ми познайомились з глубиною снігу:

Ну а провалювання по пояс при підготовці місця до ночівлі прямолінійно нам сказало, що це не помилка і таке нас чекає скрізь.

День 2-й "Піп Іван Мармароський":

Вставши і взувши ще сухе взуття, група рушила далі. Попереду нас очікувала категорійна вершинка, гарні види на Українські і Румунські гори, адже ми не дарма заходили до погранців - наш маршрут протягом пари днів йшов по прикордонній смузі.

Черговий привал, ще пару переходів і вершина вже видніється на горизонті:

За один перехід дійшовши під вершину вся група утеплюється, одягає каски, дістає льодоруби і крок за кроком, витягнувшись в смужку, піднімається на вершину проти сильного вітру.

Це сходження мені майже не запам'яталось - вітер, біле полотно під ногами. Вид на скали був закритий сніжними карнизами. Та й спускатись ми почали майже зразу після сходження.

***

В цей день було тренування проходження лавинонебезпечної ділянки, а саму лавину ми побачили під кінець маршруту...

Upd: я там трохи помилився з днями і проходження лавинонебезпечної ділянки було на другий день, а не на третій день.

День 3-й "Жорстке тропілово":

В цей день рятівна смужка слідів, що залишилась від попередніх експедицій вильнула в бік й сховалась у напрямі який нас не влаштовував. Хоча й до цього необхідно було майже наново тропити стежку, але тепер для першопроходців це стало важче + частіше доводилось дивитись на карту. Пару переходів, починаємо траверсувати склон, який все більше набирає кут нахилу. І от вже всі стоять обличчям до склону і приставним кроком довблять стежку. Мені важко передати почуття тих хто йшов першим, але думаю, що ця картина їм добряче закарбувалась в пам'ять. Цього ж для було невеличке тренування зарубання на сніжку. Звучить так просто, але коли ти стоїш на вітру, холодний, продрогший, а тобі ще кувиркатись по снігу, а після цього ще мокрим йти далі, то ці слова сприймаєш по інакшому. А ще в цей день світило сонце і дарувало нам гарні види:

***

***

***

***

Ввечері будувались стіни зі сніжних брил для захисту від вітру, на жаль фото в мене не залишилось...

День 4-й "Льодяне взуття":

Четвертий день почався з того, що в кого товста шкіра на ботинках і вони підмерзли, то зранку їх ще треба якось натягнути на себе.

А взуття, то вже у всіх промокло ще в попередній день. Мокрий сніг, дощ у попередню ніч (цього взагалі краще не згадувати). І ось вранці немає нічого кращого за те як ти такий довольний одягаєш вологі шкарпетки (бо за ніч вони на тобі просохли), запихуєш стєльку і робиш акт самобичування - одягаєш мокрі боти і протям протягом першого переходу розігріваєш льодяшки власним теплом. Єх...мабуть всі сумують за цим :)

***

Бачите це загублене обличчя? Так ось, в цей момент ми вже йдемо не туди. Трохи блуканули, причому ніхто не розуміє "як?", зате побачили сліди зграї вовків.

***

***

Окремо треба зауважити, що доки наша команда не спустилась до цих місць ми два дні бачили воду лиш коли викручували шкарпетки. Зате наступні 3-4 переходи ми її не лише бачили і пили, а й переходили броди, йшли по ній, бо річка залила не лише свою долину, а й дорогу. То все керівник - Бодя наврочив. Казав будем тренуватись переходити броди, казав буде весело, всім сподобається. Є плани - є й реалізація! Проте під вечір ми були нагороджені класним місцем для ночовки.

День 5-й "Епічна ночівля":

Місце для ночівлі було дійсно класне, ми добряче все підсушили, наш намет був на безпечній відстані від талісману - стабільно хроплячого учасника.

Табір зібрався і вчасно вийшовши на маршрут рушив далі, нас чекав Піп Іван Чорногірський. Маршрут по Мармаросам був завершений і починалась друга Чорногірська його частина. Зустрівши по дорозі сліди ведмедя ми без перешкод дійшли до оз. Марічейка.

***

***

***

***

***

***
,

Нічого нового ми не зустріли - все такий самий сильний вітер. Таке ж провалювання по пояс. Але дуже скоро я зрозумів для чого потрібні окуляри. Так, добре коли вони захищають від сонця котре скрізь навколо тебе, бо під ногами в тебе величезне сніжне дзеркало. Але ще ліпше, коли вони тебе захищають від вітру котрий пробурює твій одяг, кидає тебе на сніг, не дає змоги зробити крок уперед. А потім різко закінчується, щоб через мить з новою силою зрушити тебе на сніг. Ось так, борячись проти стихії наша команда по трохи просувалась уперед.

На горизонті видніється недобудована абсерваторія Білий Слон і вже скоро буде прийнято стратегічне рішення - залишитись в ній на ночівлю. На мою саму епічну ночівлю у найвищій будівлі України!

Взуття зняте, ноги парують. Обід доречі також. Стіни й стеля вкриті шаром снігу. Але тут нема нещадного вітру, тут тепліше і головне - скоро буде готовий обід.

***

Коротка експедиція по кімнатам дає підтвердження того, що будівля періодично ремонтується (точнше її намагаються добудувати), на стелі видно нове перекриття, а одже вікіпедія пише правду. Доречі, за пару днів до нас, а саме на Пасху, хтось до нас тут вже перебував, про що свідчать свічечки і пасхальні яєчки. В будівлі, в "жилих приміщеннях" доволі чисто, навіть є бак для сміття, але своє ми як завжди забрали із собою. Натягнутий шатер під пісні з румунських радіочастот, ми розділили приміщення на спальню і кухню. В приміщенні, що по розмірам нагадує кімнату гуртожитку, десять учасників знайшли свій сон, будячи пів ряду соних личинок своїм перевертанням на інший бік. Але це було лише після довгих коварних планів, що зробити з тим хто вже хропів на пів абсерваторії затлумляючи завивання вітру.

День 6-й "Гутин Томнатик":

Вийшовши на маршрут о 7й ранку, заради безвітряної погоди наша команда видвинулась до г. Гутин Томнатик - нашого останнього шансу для захисту категорійного походу. До цього ми вже добряче відстали від планів, враховуючи пів запасного дня.

***

Вітер нас залишив у спокої на неповні дві години. Далі ж він знов нас нещадно гнав. А попереду було найбільш вітрянне місце в усій Україні.

І ось ми біля гори. Зліва видніються свіжі сліди від лавини (як будуть фотографії інших учасників походу, додам для наглідності). Наш схил увесь вкритий снігом, ще й під сонячними промінями. Зверху нависають карнизи. А хребет гори нам ще технічно не доступний. Приймається адекватне рішення - не підніматись на вершину, бо навіть якщо це зробити, то до безпечного місця ночівлі ще залишається не один і не два переходи. Команда рушає далі, і не проходить сотні метрів як перед нашими очами сходить лавина по сусідньому кулуару де нам по плану треба підійматись. Хоч і не така величезна як на іншій стороні гори, але лавина є лавина.

Далі було оз. Несамовите і проклята долина. Бо не встигнеш ти вилізти зі снігу як знов провалюєшся по пояс. Тому найліпшим заспокійливим після цієї долини була гірка і драйвові покатушки на карєпопах (а рюкзаки їхали самі по собі).

***

***

***

День 7-й "Шлях додому":

Ночували ми на НСБ "Заросляк" в найкомфортніших умовах за похід. В теплі, сухому місці і з можливістю прийняти душ. Хоча й не в кімнатах. Сусідами були збірна по легкій атлетиці і тренажери.

***

***

***
Дякую вам за перегляд!

Note: в цей раз, і сподіваюсь, що в останнє, я не був основним фотографом у поході через свій не найліпший фізичний стан, тому це послугувало невеличким експериментом для тестування дечого полегше від дзеркального фотоапарату. В результаті і фотографії трішки в іншому стилі і мені легше було йти. Адже без хоч якогось фото-пристрою мені себе важкувато уявити :)