Що воно таке? Чому вирішив бігти? Чи встиг підготуватись? Маршрут пробіг чи просто йшов? Чи хотілося десь на маршруті лягти під деревцем і сказати "я усьо"? Які емоції і чи буде продовження таких забавок?
Як то кажуть про все це і навіть більше:

Травневі свята - високий туристичний сезон для багатьох - хтось їде в нове місто, а хто в сплав чи похід. Розмови про альп.виїзд звучали ще по завершенню трійки по Приказбеччі, але минулий сезон для мене пройшов взагалі без спортивних заходів і тому на цей планувалось зразу багато всього. І один із пунктів було реалізовано на першу частину травневих свят.

Історія, котра має не один початок, але одне завершення, носить назву "зимові спроби дійти до Гутин Томнатика". Що спонукає кожен раз йти на цю доволі звичайну вершину? І найголовніше  - чому невдачі з кожним роком цікавіші?