18 жовтня 2018

Фото-вилазка в Мармароси

Основна ідея була проста: пофотографувати в горах. Але чому не можна просто сходити в похід, не лосячити і спокійно собі фотографувати? Чому саме фото-вилазка? І чому саме Мармароси?
Далі будуть роздуми розбавлені фотографіями з вилазки, без доказів, все суб'єктивно на особистій системі гівняння оцінювання:

Що було раніше ідея сходити в фото-вилазку чи місце в якому це реалізувати?

Для початку - "що таке Мармароси"?
- це гірський масив;
- це найдавніші гори Карпат;
- це місце з не офіційною назвою "Гуцульські Альпи". Як таке може бути не цікавим?
- це стрімкі скелясті схили, відроги і неймовірні цирки;
- це там де можна подивитись на Румунію.
Заманушно, правда? Звісно таке місце не може не асоціюватись з фотографією, а отже, ще як тільки зароджувалась ідея відправитись в фото-вилазку, то одразу на фоні уявлялись саме Мармароси.
1. Таким був Піп Іван Мармароський в квітні 15-го. То були "Квітневі походенькі" з морем відчуттів, але з повною відсутності весни і можливістю хоч щось розгледіти. Так що Мармаросів ми не бачили, а хотілося б:
◌ квітень 2015 ◌
2. Ось по що їхалось і в результаті побачилось:
◌ серпень 2018 ◌

День перший - "режим матрацного туриста"

Фото-похід → фото-техніка → не оптимальна вага → ліньки перти → УАЗ.
3. Птиж! Шерп Карпатський Звичайний:
Корінь зла проріс в "Плівковому поході до Свидовця", коли ми їхали найбільш не цікаву і напряжну ділянку в Буханці і Вован сказав "А що так можна було?!?!". Тут же майже та сама ситуація - першу частина вже бачили (ця ділянка маршрута в квітні була майже без снігу), там нема на що дивитись, і найголовніше - ввечері ми хотіли пофотографувати. А отже треба а) вчасно прийти на цікаве місце б) не задовбатись.
4. Найприємніший вид на тропу:
Перша ніч в нас була біля полонини Лисича. З пофотографувати на заході сонця не склалось, так як погода була доволі не стабільна. Але місця хоч трошки та й знайомі, отже були "заготовки" і розуміння, що там по мінімуму буде. Буде унилий закат - є нормальний фон для нічних фото. Буде взагалі все затягнуто - є ялинки, хатинки.
5. Наш табір:
5. Великий віз:
Світанок також не побалував неймовірними хмарами на які сподівався, але схід сонця в горах це завжди приємна подія.
6. Ранковий Піп Іван Мармароський:
7. Кольори які не набридають:
8. Полонина:
9. Початок шляху на наступну стоянку:
На цьому перша частина закінчилась: мінімум ходьби, кавун, зорі, світанок. Програму мінімум виконано.

Чому саме фото-вилазка чому не похід, навіщо все ускладнювати?

У мене в принципі більшість улюблених пейзажних фотографій зроблені в поході. Так, в тебе не завжди є з собою все необхідне, в тебе не завжди є час скомпонувати композицію. Звичайно це обумовлено пріоритетами в відпочинку і цей захід це як робота над помилками.
11. Галерея "природа":
Похід це чудова нагода пофотографувати різноманітну природу до якої ти просто так не доберешся (а це +5 до сюжету). Ти і відпочиваєш, і з хорошою компанією тусиш, та ще й фотографуєш. Наче одні плюси, але є своє "але".
І оце малесеньке "але" - вихлоп у виді кінцевого результату, який в певний момент стає того не вартим. Це досі хороша нагода потренуватись, але коли ти вже націлений на якийсь результат, то воно геть не то. І тут далеко не одна причина.
12. Той то воно так, але трішечки не так:

Припустимо, що ти лось і тобі ок відірватись від групи і встигнути щось сфотографувати або відстати і потім наздогнати. Але в будь-якому випадку ти не йдеш з групою. Ти набагато сильніше втомлюєшся, в тебе рваний ритм + інколи тобі треба кудись видертись. І рано чи пізно це відчується. Але найголовніше те, що це все-рівно не те, щоб ти зняв, якби в тебе було достатньо часу. І з часом ти починаєш необдумано "стріляти" в усі боки, результат - "какашка" або "ну на пам'ять наче норм".
Але ти не завжди лось, навіть коли так про себе думаєш.

Припустимо, що у вас привали в тих місцях, де найцікавіше. Це часто так і буває, поки ви йдете за графіками. Та потім трапляється те, що трапляється, і ви просто проходите найцікавіші місця - встиг подивитись, не встиг сфотографувати, все, пічаль на пів дня, а це ж був "саме той кадр".
Інколи ти просто не можеш зупинитись там де хочеться, а хочеш ти цього занадто часто, бо цей ракурс все-таки краще

В ціленаправленій фото-вилазці в тебе є більше простору в тому, щоб набрати техніки, потестити її, погратись з чужим фотоапаратом, обмінятись досвідом. Це як планер, тільки в горах.
Тематика заходу має значення.

Але ще є декілька важливих речей і найголовніша - в команди має бути якась одна проста (у визначені критеріїв) мета. Це, наприклад, може бути: "пройти маршрут/перешкоди", або "відвідати якісь конкретні місця". І чим більш різноманітна команда за інтересами, тим важче всім отримати те, за чим вони прийшли. По-друге, якщо брати фото-вилазку, то тут можна стати на ніч без води, що в принципі у звичайному поході тупо, а тут головне щоб місце було гарне, бо за водою можна й пробігтись. Бо ти розумієш для чого це і воно співпадає з тим заради чого ти тут.
В команди має бути одна ціль.
І це була основна причина по якій було організовано похід в форматі "фото-вилазка" - місце понад усе. А потім вже що і скільки ми встигли побачити.
В принципі такого ж результату можна досягти і в простому поході - хочемо стати "там", "там" і "ось там". Але все дуже залежить від групи. Звісно погода може поламати всі хатки, але єдина мета для команди набагато легша у досягненні.
Ну і також той момент, що коли ти в поході, то може й радий подивитись на світанок, але все сильно залежить від настрою. Ти хочеш і відпочити, а світанок більше як бонус. Тут же ти для цього і приїхав + в успішному плануванні маршруту в тебе є годинка, щоб доспати після зйомки. Бо для цього ти сюди і йшов.
10.
Отже, не треба все мішати в купу. Звичайно часу на все не вистачає, а хочеться сходити і з тими, і з тими, і ось вас вже більше десятка. Але або похід, або фото.
11. Писав же, що розбавлю фотографіями :)

Частина друга

Через те, що найактивніші години у нас були вранці і ввечері, а між ними були короткі переходи, то вранці було достатньо часу щоб доспати годину. Далі сніданок, неспішні збори, які розбавились відвідинами місцевого пса. А на фоні паслись коні, а ще трішки далі гасали барашки.
12. Собака-доїдака:
Місце в нас було доволі хороше, але залишатись було мало сенсу. Попереду було два хороших місця, кожне зі своїми плюсами і мінусами.
13. Тропа фотографів:

14. Хмарки стібались своїми формами, як сонце в зеніті так вони пухнасті, а вранці пфе:
15. Як то кажуть багато чув, ні разу не бачив. В квітні ці місця взагалі не було видно:
16. 
Тропа взагалі неймовірна, єдиний мінус - закінчується тупиком. А так і нахил не великий, і види шикарні, хоч бери і табором ставай на схилі :) була ідея збігати сюди на світанок, але  як прийшли до табору, то стало зрозуміло, що сюди далеко йти.
17.
18. А ось і варіант номер один:
Прийшовши на перше місце майже без слів було вирішено нікуди далі не йти. А навіщо? Озеро є, гарний вид є. Захід сонця щоправда не буде видно, але було вирішено збігати на хребет радіально. Суттєва проблема була з місцями, але сусіди були не проти, щоб ми стали рядом, так як придатна галявинка одна єдина.
19. Є такі місця, від яких не хочеться йти:
20. Мармароське озерце:
21. Левітація:
На вершинку ми вибігли і зрозуміли, що йти найкоротшим шляхом не найкраща ідея. Ну і звичайно нам пощастило - небо добряче затягло хмарами і на нас йшла гроза. Як потім виявилось, вона ж закидала градом Яремче, нас тільки спугнула. 
22. Зато влітку потусили на сніжнику.
23. Вершина ПІМа:
Світанок був доволі цікавим: малесенькі хмари, все трохи плоске - таке відчуття, що хребти вирізані з паперу і кимось приклеїні.
24.
25.
 26.
 27. 

Частина третя - "ти хоч і на вилазці, але трохи полосяч"

28. Тур-команда (єслі шо - мот не наш):
Тут нам вже довелось походити, але спочатку трішки подрімати. Цей момент був зрозумілий ще на моменті планування і контрастно вибивався з попереднього тюленячого ритму, але всі учасники були бойові і ми ломанули без стежки.
29. Там де нема стежок ми прокладемо свою:
На деяких картах стежка є, і в попередній день комерційна група по ній якось та йшла (з їхніх же слів стежки майже нема). Тож було обрано інший маршрут, який розгледіли під час  вечірньої пробіжки на вершину. Там була єдина перешкода - чорниця. Привал в полі не збираних ягід був важким випробуванням...
30. Видно полонину, яка була альтернативною озеру стоянкою. Там би був кращий вид на Піп Іван, але не було озера:
31.
32.
Потім вдруге була вершина, а потім прийшла хмара яка проковтнула все навколо. І тут вже було прикро. Повернусь трохи до нашого планування логістики: їхали ми з Франика і було два варіанта: 1) громадський автобус і УАЗ на полонину чи 2) орендований автобус і пішки на полонину. УАЗ вже був на фото, отже ясно, що зупинились на першому. І автобус це просто жах. Туди то ще норм: із найгіршого було "закрийте вікно", духота і відсутність місця для ніг. А от назад ми відчули всю колоритність даного транспорту. Якщо не вдаватись в деталі, то основні критерії, а саме "бюджет" і "логістика", двох суперників, Мармаросів і Словакії, зараз ± на одному рівні. І обираючи Мармароси, невідомо коли наступний раз до них потрапиш (нових місць то багато, хочеться і туди і сюди), а хмара прийшла саме на нову ділянку, по якій навіть взимку не ходилось, хотілося б її хоч трохи роздивитись. Але з хмарою не поспориш. Для більшого зла вона здулась з хребта саме в той час як ми вже з нього спускались.
33. Залишки хмари:
34. Компенсацією був гарний вид на самісінькому горизонті. Неймовірний, але такий далекий.
Врешті в цей день ми пройшли найбільше, побачили найменше, та ще й очікувались пошуки місця для стоянки. В результаті місце знайшли шикарне, але без води. Та це вирішилось однією ходкою, яка забезпечила нас водою і на вечерю, і на сніданок, і на перехід.
35. Прощання з Мармаросами:

Як далеко очікування від результату

Це була тестова вилазка і вона себе повністю виправдала. Є хороші фотографії, є над чим попрацювати, є над чим подумати, зокрема що брати в наступний похід. Як експеримент - вдалий, як шаблон - ще треба додаткові спроби. Але автобусів поки точно не хочеться. Ну і мабуть таки час відвідати Словакію.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Про мене


МАНДРІВНИК + ФОТОГРАФ = ТРЕВЕЛ-ФОТОГРАФ

Все почалось з того, що в дитинстві я малював, потім пощастило і в моїх долонях опинилась цифрова мильнічка. Все, що бачилось, тут же опинялось на матриці фотоапарата. З часом це переросло в найголовніше хоббі, яке в парі з іншим захопленням через час породило тревел-фотографа. Тож зараз фотографії оформлюю в короткі замальовки, по походам пишу фото-звіти з короткою технічною інформацією.
До сих пір мені подобається фотографувати у багатьох жанрах, але для себе серед них виділяю наступні: подорожі, тварини, архітектура та портети. З останнього поповнення у сфері використання фотоапарата - почав практикувати монтаж кліпів по подорожам.

Найновіші

Рандомні