На кордоні Чилі та Аргентини поряд з Фіцроєм височіє ще одна знакова вершина. Шансів побачити її в променях сонця не так і багато, тож не визиває подиву те, що навколо неї ходить багато міфів. Проте не про їх красу, з цим то все зрозуміло - вершина шикарна, а про спортивні досягнення першопрохідців. Неможливий маршрут або найскладніша "віа феррата" і все це Серро Торре.

Навіть якщо ви не знаєте, як виглядає Фіц-Рой, ви скоріш за все бачили його неповторний профіль. Чому відносно не висока вершина в 3405 метрів манить альпіністів? Чим крутий парк? Погнали!

Основна ідея була проста: пофотографувати в горах. Але чому не можна просто сходити в похід, не лосячити і спокійно собі фотографувати? Чому саме фото-вилазка? І чому саме Мармароси?

Далі будуть роздуми розбавлені фотографіями з вилазки, без доказів, все суб'єктивно на особистій системі гівняння оцінювання:

Як так, що сходив в похід в якому не виповнилась навіть половина із задуманого і все-одно було круто? Одним словом - Карпати. Хоча вони і називаються малими горами, хоча в нас нема таких вершин як в Румунії, чи скель з озерами як в Польщі, але яким би не був похід в Українських Карпатах він приносить море задоволення.

Є в туристів така традиція як купатись в кожній водоймі на своєму шляху. Так як невідомо коли ще буде така можливість. Водойма то може й буде, але невідомо під яким прошарку льоду і снігу, тому задовільняйся тим що маєш. На цій ділянці в ролі ванни в нас було заплановане озеро Келіцад, але як виявилось є дещо приємніше ніж високогірне озеро.

Другу ж заброску довелось прилаштовувати на ходу - залишили на невеликому елеваторі.
0. Друга заброска готова до транспортування:

Початок маршруту

1. Місце першого табору - куди доїхали там і впали:

2. На старті маршруту:

4. Перший підйомчик, власний рівень депресії зашкалює:

5. Але чим ближче перевал тим ближче настрій "о, так і жити можна":

6. На перевалі Нарвані (н/к) з видом на долину де скоро стоятиме намет:

Наш п'ятимісний дім на педалях горбі:

Після того як вирішилось, що Толян в похід не йде і наша команда скоротилась до 5-х учасників, ми швидко переграли стратегію по спорядженню, в основному це торкнулось двох категорій: намету і фото-техніки. З фото то все просто - не брати дзеркало, загальну вагу вмістити в 2кг. Хоча і з наметом заготовочка вже була готова - брати не намет 3+1 і чисту, але легку 2-ку, а один 4-місний намет.
Вибір впав на Terra Incognita Ksena 3Alu (вибору в нас особливо і не було), про який офіційний сайт пише наступне: "Простора і комфортна модель тримісного намету, використовуваного протягом всього року" (тут Іван просто лютує - тримісна!? простора!? хоча чесно кажучи я також місцями лютував і не лише на рахунок просторості, але це мій бложик, тому не гівнятиму себе).
7. Схема нашого намету:

Такий собі імпровізований шатер для нашого циганського табору, головне що це зекономило нам майже 1,5кг у порівнянні з варіантом 2+3. Так, звичайно перші дні потрібно було звикнути до тісноти, потім, при можливості, почались експерименти зі сном валєтіком і ідеї виселяти винуватців в коридор. Так що до досвіду технічного додався ще досвід ночівлі.
А тепер найголовніше - як тримісний намет трансформувався в п'ятимісний?

Туристичні килимки мають ширину ~50см, тому для спортивного режиму рахується, що цієї ширини достатньо для учасника. Тобто фактично, в класичному положенні, намет чотиримісний. Але так як інша сторона 220см, то в довжину він майже п'ятимісний (44см на людину).
Про місце: скажу чесно, першу ніч було важко і взагалі не зручно, далі стало терпимо, а далі ти все таки не на прогулянці, то і на камені норм спати (і таке було). Коли в нас були рівні майданчики і ми лягали "валєтіком", то зразу відчувався бізнес-комфорт.
Комфорт: намет шикарний, в ньому два виходи, просторий тамбур, зручна поличка. Всі наші речі влазили (а нас все-таки було п'ятеро). В після-походній частині, коли ночували в чотирьох в ньому дійсно було просторо, вже не кажучи коли було лише два мешканці.
Рекомендації по намету: для того щоб він став "всесезонним" треба пришити сніжну спідницю. В комплекті там йде багато кілків, не обов'язково брати всі, ну це вже залежить від рельєфу маршруту, ми брали навіть не половину.
Що в ньому було погане: дуги, от з ними треба було обережно. В результаті ми їх погнули, не критично, але власнику мало радості.
Підсумок: в нашому випадку це був вірний вибір. Якщо не чіпати теми "як Терра скотилась" (намет успішно пережив тритижневу трійки + комерційне підкорення Казбеку), то намет підійде і для спортивного походу і для вилазки в Карпати. А на рахунок на скількох людей туди затрамбувати потрібно вирішувати виходячи з походних цілей.

8. Місце ночівлі №2:

Гірський похід це не лише вершини і хребти, в основному це перевали і підходи під перешкоди, які пролягають то через льодовики, то через долини. В цьому поході в нас було чудове місце по дорозі до першого категорійного перевалу - Кельтське вулканічне плато. І власне для мене це була сама чудова ділянка в поході.

9. В серці найцікавішого зеленого місця за всю трійку:

Спочатку планувалось включити опис плато в цій частині, але виявилось, що хочеться вставити побільше фото і це виростає в повноцінну частину і якщо перше фото зацікавило, то більше знаходиться в звіті "Вулканічне плато і галявина тисячі барашків".

14. Карта для перевалу:

16. Привал на спуску з перевалу:

Спочатку назва першої частини планувалась інакшою, але подумав, що батькам буде не дуже приємно читати щось на зразок "Що нічого так може налякати туриста?", навіть якщо учасниками це згадується жартома. Але до цієї події були і інші казуси нашого фаст-похода, а це ж був лише початок:

Хуст на вигляд з гори здається невеличким містом, але з 98-го року є містом обласного значення, а приймаючи його вік (дата заснування 1090 р.), то у місті є, що подивитись окрім розвалин замку.

Але все ж таки замок тут найцікавіше місце, тож це було перше місце на маршруті, а інше було у виді бонусів.

Перша версія замку значно відрізнялась від кінцевого варіанту, у  XII столітті замок був земляним городищем невеликих розмірів, укріплення якого складалися з валів, ровів. А свою появу йому потрібно завдячувати зростанням ролі гірських перевалів і шляхів, які вели через Карпати на північ і схід до Галича та Києва.

Якщо коротко, то за дев'ять днів ми встигли пройти більше ста кілометрів, прогулятись по закритому льодовику, піднятись на три тисячі метрів і спуститись до рівня моря, пересіклись зі знайомими альпіністами на виїзді і спробувати нову версію пемікану від шеф-повара :) Про більшість із цього у стислому виді, це ж тільки анонс:

'Спортивний гірський похід' і 'підкорення вершини' зачасту є різними речами, але цього разу було і те і інше. В нас було вдосталь часу і сил, тож ми збігали спортивний першопрохід на вершину Каретта.

Протягом нашої одинички ми побачили доволі багато нових цікавинок, а не лише протоптали понад сто кілометрів грузинської землі. Але льодовики залишили найсильніше враження (якщо не рахувати вершину Ушби, бо тут спірний момент, вершини то я раніше бачив, хоча й не "високих гір").

Уся краса найкрасивішого льодовика (а було аж три таких по яким ми потоптались, тобто було з чого обрати) нашої одинички схована під катом: 

Перші пару днів пройшли в розминочному дусі, але команда подолала моря й міста не для того щоб загоряти під водоспадами, тож наступного дня нас очікував раній підйом.

Початок наче добре пішов, ми швидко дійшли до с. Мазері трішки проскочили поворіт, але далі все пішло не так...