19 квітня 2017

Сванетія II Завершення:: марафон загнаних коней та перші відчуття на закритому льодовику

Це заключна частина циклу про гірську двійку Сванетією. Тут ми нарешті залишили своїх собак, подолали ключові перешкоди і вперше (окрім керівника) вийшли на закритий льодовик, а саме з цим була пов'язана переважна кількість тренувань.
Ходовий день закінчився не встигши початись, ще й з перервою на сон, але до цього була реалізована важлива місія:
Власне ранкові збори нічим не відрізнялись від попередніх днів, окрім того моменту, що доїдаючи свої порції, залишки були зібрані в величеньку тарілку якої мало вистачити для того щоб група перебралась на інший берег. Все пройшло вдало, хоча було важко залишати собак, але це краще ніж вийти на сніжний перевал і піднімати собаку за собою.
Легко пройшовши один перехід майже по рівнині, на другому переході, коли стежка взяла напрям на перевал, ситуація разюче змінилась - група ледь йшла, раз за разом доводилось чекати  щоб не розтягуватись на сотні метрів. Хоча рельєф був ідеальним - невеликий шар трави і каміння, одним словом - йтись мало легко, але мали ми геть іншу картину. В результаті, підійшовши до того місця де починався сніг, група стала на привал. Незабаром вже було натягнуто тент і група дружньо похрапувала на свіжому повітрі.
1. Тент на фоні перевалу:
На цьому привалі ходовий день і закінчився, бо потім почався дощ який закінчився, коли сонце було занадто низько від горизонту. Так що, оцінивши ситуацію, була дана команда розбивати остаточний табір.
2. Табір:
Через незапланований відпочинок група відставала від графіку, а найважчі ділянки були ще попереду.
3. Перший привал, 7:53 ранку:
О 8:43 група підійшла під перевал, до того місця де за день до цього планували отаборитись: під самим перевалом є чудове місце для ночівлі і це місце останнє де можна стати на ніч (при потребі можна стати і на самому перевалі, але на перевальному зльоті місце більш вдале).
На фото нижче видно маршрут по якому було здійснено підйом - сліди каменепаду.
4. Під перевалом Південно-Халдейський (1Б):
Сам підйом був на вид трохи легшим чим на ділі, по-перше, важко було визначити нахил і масштаб; а по-друге, сніг на межі з каменями провалювався, що створювало не приємну ситуацію, коли нога могла підвернутись чи застрягти, тому хоч фініш і був майже ось, та поспішати було рано.
О 9:54 ми вже робили гуртові фото, встигши до цього перекусити перевальні вкусняшки. Так, що перша частина - вийти на перевал, далась відносно легко, особливо це легко писати, коли ти вже цю ділянку пройшов.
Попереду був спуск, потреба вийти на льдовик і найдовший перехід за увесь похід.
Паспорт перевала:
Район: Центр, Кавказ; 
Хребет, масив: Відріг ГКХ; 
Назва: Південно-Халдейський; 
Висота: 3440м; 
Категорія складності: 1Б (літо); 
Місцезнаходження на хребті: Перевал знаходиться на південному заході від г. Шхара Західна (5068 м), на відрогі Головного Кавказського Хребта між вершинами Шхара (4315 м) та Карета (~3524 м). З'єднує долину р. Інгурі і льодовик Халде.
5. На перевалі разом з новопобудованим туріком:
До речі як і на попередньому перевалі, тут ми так само не відшукали турік щоб залишити перевальну записку, бо все, окрім невеликої полянки (де ми робили групові фото), було під надійним покровом снігу. Так як пошуки ні до чого не привели, то довелось побудувати свій і піти далі.
Турік - невеличка піраміда з каменя яка може слугувати вказівником напряму. На перешкодах використовують для того щоб залишити перевальну записку.
6. На спуску:
По плану ми мали поступово спускатись до льодовика і знайшовши вдале місце, вийти на нього, пройти на інший бік і там вже спуститись в морєний карман (про структуру льодовика я вже трохи писав тут). Тож ми потроху спускались і дивились на льодопад який був по праву руку. І так як оптимізму ні він ні ранклюфт не додавали, то ми продовжували йти траверсом, в пошуках кращого місця.
Ранклюфт (нім. Randkluft) — тріщина танення на кордоні льодовика. Зазвичай утворюється на бічних частинах льодовика, де він близько підходить до освітлених і нагрітих схилів. Танення льоду є основною причиною утворення ранклюфта, на відміну від бергшрунда, який утворюється при розриві снігово-льодового схилу під дією сили тяжіння. Ранклюфт часто використовують для підйому на льодовик або обходу льодопадів, проте необхідно враховувати ризик каменепаду зі скельних стін і льодових обвалів зі схилу льодовика.
 7. Льодопади:
Тому наш вихід на льодовик все затягувався і затягувався, але в принципі ми йшли самим безпечним маршрутом, тому не було сенсу видумувати додаткові перешкоди на своєму маршруті. Льодовик то виглядав цілком безпечно, але ми так і не зустріли місця де можна було безпечно на нього вийти і супроводжували поглядом кожен каміть який виривався з-під ніг і щезав в трішинах.
До речі, довгий час не було і місць для привалу, аж доки ми не вийшли на крупну морену, тому перехід трохи розтягнувся майже на дві години (а не був звичними 50хв), хоча для проходження перешкоди це звична практика в якій стикаються дві речі: безпека і втома. Найголовніше, що група перебувала в гарному настрої.
8. Перше безпечне місце на спуску:
Вартим уваги те, що до цього моменту ми поки не використали жодного командного спорядження. Але коли було прийнята остаточна зміна маршруту і групі довелось піднятись на гребінь, то ми вперше дістали мотузку і жумари: першим поліз Сергій, і поки підйом проходив наступний учасник, завішав перила. Це була моя перша практика в реальних умовах і результат було наочно помітно по часу за який пройшов найсильніший учасник (якщо не рахувати керівника) без перил і інші учасники з перилами.
9. Далі був протяжний, не напряжний спуск по гребню, з мальовничими видами на льодовики і на долину:
Всі наступні події, після короткого привалу посеред льодовика, можна описати як марафон загнаних коней: пішов дощ, а нам треба було йти і йти. Сенсу в привалах не було жодного, бо як тільки сідаєш починаєш підмерзати. Ділянка маршрута була не важка: спуск і трава. Тому ми ломили вперед, переважно по стежці, але вона то і діло зникала в зарослях. 
Ми вже достатньо спустились, але трава ставала все вище і стежку все частіше доводилось топтати самим. Так і хотілось спуститись вниз, до стежок, які насправді були джерелами з вимитими бережками. Йшла третя година цього забігу під дощем, якщо не кривити душею, то на цьому етапі промокло геть усе. І от нарешті на горизонті завиднілись пастуші хатинки і ми втопили на повну, як кобили які внюхали овес.
Вода була скрізь, таке відчуття, що і шкіра на декілька шарів була тільки з води. Найгірше було побачити, що вода набралась в накидку для рюкзака і через це дно рюкзака було повністю мокрим.
Але ми не унивали і познаходили чим себе розважити:
- записали на відео скільки води було в чоботях;
- порівняли ефект носіння старої силіконки і нової прокачаної версії - переміг дощовик.
Невдовзі хатинка була обережно завішана речами, а в сусідній розтоплювалась пічка. З пічкою це було діло честі для Олени, вона з упертістю, не поміченої в інших учасниках, розтопила і в прямому сенсі зігріла усіх. Ну нанюхатись трохи диму, все-таки частина програми, головне, що як результат ми добряче просушились.
10. Головною нагородою була ніч і як би сильно не хотілось спати, але час було витрачено не марно:
11. Світанок же був таким, що й натяку не було на попередній день:
Це був розгрузочний день в який нам треба було дійти до населеного пункту, звідти доїхати до Местіа, а там вже відправитись в бік льодовика. Так, що нічого важкого, а тільки гарна погода і ще кращі пейзажі.
12. Пейзажі:
13. Саме пафосне фото має бути у керівника:
14. Дорога:
З транспортом особливих проблем не було, ми швидко знайшли водія. Але машина підійшла не зразу, в першого спринтера заблокувалось колесо і ми не проїхали і сто метрів, тому в нас вийшла дуже колоритна поїздка в шістьох у джипі.
15. "В тесноте, да не в обиде":
В Местіа (більше фото можна подивитись тут), столиці гірської Сванетії, в нас був цілий бенкет з лавашем, свіжими овочами та фруктами. Відтянулись по повній, але так щоб не звикнути до гарних умов і продовжили маршрут як ні в чому не бувало.
16. Перепаковка в центрі міста - місці де сходяться всі туристи:
Наш день закінчився на невеликій галявині до якої люб'язно провів прикордоник.  Місце було ідеальним для двох наметів: галявинка серед дервев, вода не далеко, на фоні шумить гірська річка - краса.
До речі, прикордонники в Грузії, це окрема тема - вічливі чоловіки, але якщо просять чогось не робити, то не роби. Після конфлікту, вони добре контролюють кордони країни і підключають до цього всі ресурси, тому не дивно зустріти пастуха з фотоапаратом супер-зумом який розкаже все, але прикордонникам, хоч і посміхатиметься тобі.
Ще ввечері, розставляючи намети, ми були цікавими об'єктами спостереження для мишей. Тому не дивно, що на ранок в одного з нас був прогризений карман і підточена карманка.
17. Ранкова прогулянка по льодовику:
На початок маршрута ми йшли тропою якою користуються всі відвідувачі піднімаються до льодовика, от тільки там де більшість зупиняються, ми пішли далі. Та підійшовши до першої сходинки льодопаду прийшла і наша черга сходити від прямолінійного маршрута.
Після невеликої розвідки, маршрут було знайдено і забравши всю групу ми пішли навішувати чергові перила. Нарешті розумієш, що не дарма носиться мотузка.
На підході була цікава, але стрьомна річ - в деяких місцях тала вода підмивала лід і творювались пустоти, тому пару разів під кожним з нас лунали звуки тріскаючого льоду - не самі приємні звуки на льодовику.
18. Долання перешкоди:
Ми йшли по морені, в той час як помітили групу туристів яка ломила в лоб по льодовику. В цей момент зразу відчуваєш себе ущербним.
19. Група досвідчених туристів:
За таким цікаво спостерігати вживу, але зі сторони, особливо, коли через деякий час відкривається вид на наступну сходинку льодовика і ти бачиш, що пройшла та група.
20. Наступна сходинка:
21. Ще трохи контрастних фото іншої команди (з цього ракурсу наче й нічого важкого, доки сам там не опинишся):
22. На їхньому фоні наша перешкода виглядає геть не так солідно, але кожному свій рівень:
Тим паче, що зовсім скоро ми вийшли на родзинку наших перешкод - закритий льодовик, те до чого ми готувались найдовше і найрізноманітніше, відпрацьовуючи практику як допомоги постраждалому так і самовилаз із тріщини.
В туризмі вирізняють два типи льодовиків:
Закриті - вкриті шаром снігу, через який не видно тріщин (дослівно тріщини закриті);
Відкриті - всі тріщини видимі.
По закритому льодовику необхідно пересуватись у зв'язках так як ризик не помітити тріщину і провалитись в неї дуже високий. Наш льодовик був саме закритим.
23. Початок льодовика, де всі йдуть ще кожен сам по собі:
Тож як тільки ми дійшли до ділянки, де над льдом починався шар снігу ми розбились по зв'язках і зв'язалися мотузкою. Нас було шестеро, тож були дві зв'язки по три учасника. На той момент ми користувались схемою, що першим йдуть найдосвідченіший. І тільки по завершенню туристичного походу (точніше коли наш керівник повернувся з чергового похода), вирішили використовувати інший варіант: перший йде "кого не шкода", а досвідчений має йти другим, щоб раптом шо зарубатись льодорубом і зупинити падіння.
Зв'язки пересуваються на однаковій відстані як між учасниками так і між самим зв'язками, тому ми йшли в одному темпі і без привалів аж доки не вийшли на морену.
24. Привал:
Якими були емоції від першого закритого льодовика? Ну по-перше, було стрьомно, і мабуть це було від початку маршрута і до кінця.
Наспраді все було трохи інакше - перша частина дистанції була зайнята тим що треба слідкувати і йти в одному темпі. Потрібен був час щоб звикнути до мотузки яка тягнула в один бік. Тому часу особливо за щось переживати не було. Потім, коли відправили першим, було все-таки трохи страшно, особливо підходити до тріщин. Але чим більше їх було, тим краще усвідомлювалось, що шар снігу досить товстий, тримає добре і він дійсно надійно тримає. Звичайно напруга не залишала до кінця і по завершенню треба був трохи довший привал щоб перевести дух.
Відчуття були новими і тому доволі добре пам'ятаються, але вони не такі щоб туди не повертатись.
25. Трохи видно колону в якій йдуть зв'язки:
Так як попередній етап (по морені) ми йшли недозволено довго, то час нас вже добряче піджимав і сидіти довго просто не було можливості. Погода також почала поступово псуватись і хмари все сильніше затягували наш перевал.
Але тут на руку нам зіграв сезон - снігу було багато, тому як і з льодовиками, історія повторилась - йти було легше ніж наприклад було б в серпні, хоч все одно довго.
26. Останній світанок в горах для цього похода:
На фоні того, що ми вже пройшли далі розповідати особливо нема чого. Ну і можливо це через те, що вранці я натупив, полаявся з Богданом і йшов в кінці колони думаючи про те які всі какахи. Але зараз можна сказати, що результати тих роздумів (звичайно не про какахи, просто обдумував чергові ідеї завоювання всесвіту)  були варті.
27. Пологий спуск:
28. Відповідь на те звідки береться вода / відшукай і відгадай птаха:
Так як маршрут ми пройшли вчасно, не використавши запасних днів, навіть не зважаючи на те, що з другого дня було відставання (бо ого-го молодці ломанули в останні дні), то бонусний день було витрачено на те щоб заїхати на морько. Хоча навіть тут дощ нас наздогнав і в результаті сухим був лише перший день.
29. Фініш:

Ось і все :)


Немає коментарів:

Дописати коментар

Про мене


МАНДРІВНИК + ФОТОГРАФ = ТРЕВЕЛ-ФОТОГРАФ

Все почалось з того, що в дитинстві я малював, потім пощастило і в моїх долонях опинилась цифрова мильнічка. Все, що бачилось, тут же опинялось на матриці фотоапарата. З часом це переросло в найголовніше хоббі, яке в парі з іншим захопленням через час породило тревел-фотографа. Тож зараз фотографії оформлюю в короткі замальовки, по походам пишу фото-звіти з короткою технічною інформацією.
До сих пір мені подобається фотографувати у багатьох жанрах, але для себе серед них виділяю наступні: подорожі, тварини, архітектура та портети. З останнього поповнення у сфері використання фотоапарата - почав практикувати монтаж кліпів по подорожам.

Найновіші

Рандомні