Фіц-Рой - місцева мекка альпіністів :: Патагонія 2019 Фіцрой, Чальтен, Fitzroy - [ Seencleyr_113

Навіть якщо ви не знаєте, як виглядає Фіц-Рой, ви скоріш за все бачили його неповторний профіль. Чому відносно не висока вершина в 3405 метрів манить альпіністів? Чим крутий парк? Погнали!

За ілюмінатором була Патагонська пустеля. І хоча від Ушуайї нас віддаляло всього півтори години льоту, та нові емоції вже налітали бурхливою хвилею, затираючи, здавалося б, такі незабутні враження. Проте це оновлення було ой як потрібне.

По прильоту все дуже сильно нагадувало минулий аеропорт - доволі великий, також вода та гори за злітною смугою. Схожості додавав і спекотний день відльоту в Ушуайї (ну звісно ж, як їхати, так погода одразу чудова).

1. По прильоту ніби нічого і не змінилось:

2. Якби не попередній вид за вікном:

Проте контраст все-таки був, а саме в горах. Та щоб до них добратись треба було ще вирішити деякі питання. І перше з них - логістика.

Логістика: Як добратись з аеропорту в Ель-Чальтен?

По прильоту не треба задумуватись, що аеропорт взагалі знаходиться в 20км від найближчого міста Ель-Калафате (ісп. El Calafate), а до найближчого до Фіцроя містечка Ель-Чальтен (ісп. El Chaltén) по дорозі взагалі 200км. Як виявилось все вирішується на місці в самому аеропорту - на одній із стійок трансферів нам запропонували варіант, який був значно кращий ніж той на який ми орієнтувались.
Із плюсів: без пересадок, дешевше ніж через місто, тебе завозять за вказаною адресою.
Із нюансів: треба одразу вказати зворотній рейс (дорога туди+назад значно дешевше ніж по-окремості). При наявності вільних місць рейс можна змінити. Нас просили це зробити напередодні, але в горах зв'язку по-класиці майже нема. Тож перегравши плани ми поклались на вдачу і по приходу диспетчер спочатку нам відмовив, але водій сказав "ульо, ти взагалі норм? там майже порожній автобус", тож нам пощастило. Але якщо ночувати в місті, а не в кемпінгах, то можна більш надійно вирішити це питання.
3. Види за вікном:

Дорога до Чальтена хоч і займає дві плюс години і пейзажі доволі одноманітні, але дозвілля дорогою з головою - то лама пробіжить, то стадо лам буде дивитись на автобус, то лама перестрибне паркан. Лам (якщо точніше, то гуанако, але рід-то лама, тож буде ламою) дорогою буде найбільше, проте вони настільки няшки, що не набридають. І тим цікавіше побачити інших жителів пустелі - патагонських коней, страусів та броненосця!
4.1. Лама:

4.2. Патагонській кінь:

Тварини дикі, а паркан тягнеться вздовж всієї дороги для того щоб тварини не вибігали на дорогу. Хоча трапляються і приватні території.

5. Пейзаж насправді не скрізь однаковий, тож дорогою точно не нудно, особливо для тих, хто полюбляє приліпати до вікна:

По дорозі є запланована зупинка біля кафе Parador La Leona, тут можна прикупити сувенірку і придбати хорошу карту з треками, а заодно відпочити і перекусити. А взагалі маршрут проходить по трасі 40 (Ruta 40), а це, на хвилинку, найдовша траса Аргентини яка тягнеться від Вогняної Землі і до Болівії (близько 5'000км) і входить до списку найдовших трас світу. Тож вона у туристів є "аналогом" штатівської траси 66, просто менш розпіарена. Тож переглянувши увесь маршрут можна знайти дуже багато цікавих місць.

6. На піт-стопі в Parador La Leona:

Коли ми почали наближатись до Чальтену, то була доволі довга ділянка з шикарним видом на хребти і звісно на "родзинку" - Фіц-Рой та Серро Торре. Увесь автобус аж збурився і почав фоткати. Та які тріумфальні були вигуки, коли автобус почав зупинятись! Водій по своїй ініціативі зупинив (чи це у них заплановано?) біля оглядового майданчика і був обдарований оплесками.

7. Оглядовий майданчик номер один:

8. Хороший фон для фото на згадку:

9. Нам пощастило, через деякий час хмари зійшли і стало видно всі родзинки місцевості - Cerro Torre, Fitzroy:

10. Все ближче і ближче до класичного ракурсу:

І на останок водій побалував ще одним оглядовим майданчиком, тут всі просто розтанули а водій явно відхватив знатний плюсіщє в карму.

11. Так-так, ото на світлому фоні той самий "класичний" ракурс з футболки. Проте він буде і далі, а от наші щасливі-далі-нікуди-рожі вперше були саме тут:

А це була тільки дорога... Найсмачніше попереду!

Про містечко Ель-Чальтен

Це невеличке село, яке знаходиться всього в десяти кілометрів від гір і через це виглядає чисто туристичним-містечком. Тут на кожному кроці здають не дешеве житло, є пару кемпів, в туристичних магазинах продають або здають в оренду все необхідне спорядження, на околиці є скеледром, а якщо прогулятись трохи далі, то є чудові мультіпітчі. А ще тут є центральний проспект з кафешками.

Треккінг: день перший - до стоянки біля озера

В туристичному центрі, котрий знаходиться на автовокзалі, нам видали карту з трьома позначками де продають газ. Найближчий магазин не був таким на 100%, одну стіну займав стелаж з ботами, під ними висіли мотузки, а вздовж іншої стіни висіли потерті спальники і все це під оренду. Проте були шафи і з новим спорядженням. Центральною фігурою композиції була ж корзина з газовими балонами і цінником в 120 песо за двухсот-грамовий балон.
На вулиці було пекло, сонце стояло в зеніті, попереду були наче всього 4км, але вони після чотирьох перельотів за п'ять днів, були прям як мій перший похід - "а коли ж весело то буде?". Відчував себе якимось задубілим сінником. Так що тут мала бути фраза аля "нічого гарного по дорозі не було, ціль була дійти", проте природа цих країв чарівна і навіть не побачивши в цей день купи тварин які водяться в хащах, було цікаво і приємно йти. Та й господи, всього пару кілометрів, не привід страждати, тим паче привал був біля гарної оглядової стоянки.
12. Вид на долину Чальтена:

Під якимсь деревом довелось затриматись бо галас явно свідчив про те, що в кроні носяться папужки. Прям нагадало Лісабон де аж шия втомилась виглядати у зеленій кроні зеленого аборигена.
Так що йти було приємно. Стежка то взагалі окрема тема: місцями класика - вузька грунтівка зі збитим пилом на якій то ти, то тебе пропускають (діло-то було після обіду, багато народу вже поверталось); а місцями розумілось, що ти в парку.
13. Різновити оформлення стежок:

Тут цікавим є саме праве фото, воно хоч і не найвдаліший приклад, але суть передає. Справа в тому, що тут, як і в сусідньому Чилі, стежать за тим, щоб стежка була одна. І коли чи через калюжі чи гілку, чи лінь обійти і зробити крюк, люди починають топтати нову, то в тих місцях накидують гілок щоб туди було неможливо пройти. З одного погляду "Та це ж діч!", а з іншого боку трафік хороший, і якщо всі будуть ходити як і де заманеться, то не буде тут такої чарівної і незайманої природи. І в цьому парку це не так помітно (тому і довелось обирати з тих фотографій, що вже були), в Чилі ж там прям розгалуження стежок і міні-паркани для не основних стежок. Плюс реклама про проблеми парку і стежки.

Прийшовши в запланований кемп ми ледь не втрапили в халепу. Через те, що кемпінги в парку безкоштовні і територія обмежена, то місця може не вистачити. Самі смачні місця вже були розібрані. Але на щастя залишалась остання галявина на якій ми і отаборились. Окрім неї залишалось тільки одне дуже непевне місце і все.

Кемпінги безкоштовні, кількість місць обмежена, вода з джерел (завжди можна дізнатись у сусідів де саме).

14. Кемпінг:

15. Десь тут і закінчився перший день біля озера і з чарівним видом на вершину:

День другий - до Фіцроя

Новий день нічим не відрізнявся від типового ранку на стоянці. Ніякого ранкового кіпішу не було, всі альпіністи стоять в іншому таборі до якого дійдемо пізніше. Тож встали, поснідали, зібрали табір, на першому переході зустріли самку патагонського дятла. Нічого не звичного.

Хоча на світанку все небо було затягнуто димкою, проте погодка була чудова, та і вершина була відкрита. На нашій стоянці взагалі було безвітряно, тож можливо цей ранок комусь і подарував чудове вікно на вершину (так як вчора до обіду вершини були затягнуті, а що було сьогодні після вечору буде трохи далі).

16. Фото з переходу:

Нема сенсу описувати природу цих місць, вона шикарна. І зрозуміло, що ті ділянки тропи з якої видно Фіц-Рой ще красивіші. Тож краще познайомлю вас з цією вершиною:

● назви: оригінальна - Cerro Chalten, що у перекладі з індіанської мови означає Димна Гора, більш пізня назва - Fitz Roy на честь капітана Роберта Фіц-Роя (англ. Robert Fitz Roy).

● система: Анди

● матеріал: граніт

● висота: 3375 м

● висота відносна: 1951 м

● перше сходження: 2 лютого 1952 членами французькою експедиції, учасники - Ліонель Террай та Гідо Маньйоне.

Для порівняння перше сходження від якого рахується історія альпінізму було у 1786 році (Монблан, Франція/Італія), на найвищу ж вершину Еверест у 1953 році. Тобто перше сходження на Фіц-Рой було доволі "пізнім". По-перше, це через те, що європейці про нього дізнались тільки у 1877 році завдяки мандрівнику та досліднику Франсиско Морено (Francisco Moreno), який "перший" побачив і розповів про вершину, а попутно назвав гору новим ім'ям - Фіц-Рой, проігнорувавши місцеву назву Cerro Chaltén. Інша ж причина - технічна складність, і не менш важлива - погода, тут її можна чекати тижнями.
Що ж до того, що вона "невисока і всього 3375 метрів" то легшою вона від цього не стає, вершина вважається однією із технічно найважчих вершин. Ну і кожному своє, комусь довподоби висотний альпінізм, комусь технічний. А ця вершина явний фаворит в останньому списку. І не менш важливе - вона дуже гарна.
17. Але це було не для нас, у нас був трекінг:

Вийшовши на холм з якого відкривається вид на вершину з озером, ми з Юрою навіть не знаю скільки просиділи милуючись вершиною. Спочатку просто відпочивали бо підйом не сильно зайшов, потім дістали бінокль щоб ближче роздивитись здоровенну тріщину, потім ще був час щоб пофотографувати. В результаті ми не встигли пройти до іншого озера чи пошукати інші ракурси, але ... зараз, через рік після подорожі, я чітко пригадую відчуття від споглядання, а чи треба мені ще більше фотографій з того місця я не певен. Таке відчуття, був би в нас час, то спускалися б ми звідти після заходу сонця.

18.