Похід хребтом Кострича це простий, короткий і легкий в логістиці маршрут з гарними видами. Наприкінці квітня список плюсів розширюється ще одним бонусом - тут багато першоцвітів.
До того як вийшли на маршрут
Це був квітень 2021 року, я готувався до травневих і думав над самим концептом подорожі. Доволі швидко дійшов думки, що хочу зробити мікс - похід + попрацювати + проїхати якісь нові місця, через те, що не хотів їхати потягом, а як їхати машиною, то було не розумно пройти короткий похід і їхати назад. Крутив карту і обрав Кострича через його простоту в логістиці, оскільки можна було заночувати в будиночку перед КПП на Заросляк/Говерлу і звідти ж вийти на маршрут, а назад вже якось повернутись. Похід був запланований на пасху, тому у багатьох були свої плани, тож в похід поїхало два учасники - я і Олена з нашої тур-команди "Goto the white rabbit".
1. Наша зв'язка на фоні перевалу з походу 2-ї категорії в Грузії 2016року:
2. Покупка паски в Галичі де була дозаправка і перекус:
План був простий - неспішно доїхати до Ворохти із зупинками (мінімум одна в Підгірцях), розвідати початок стежки, переночувати, відправитись в похід, а в кінці під'їхати до житла, пообідати в Ворохті і відправитись в Стрий, звідки Олена сяде на потяг, а я відправлюсь в другу частину подорожі.
3. Пітстоп в Підгірцях:
4. Квітковий маршрут почався майже одразу за Підгірцями:
Ночівля була недалеко від КПП Заросляк, там же й мав починатись маршрут. Розвідка початку стежки не принесла бажаних результатів, потрібно було щось мудрувати з бродом і скоріш за все йти малоходженою стежкою. Із корисного того вечора це смачно повечеряли в колибі і знайшли крокуси буквально через дорогу від житла. Тож основна ціль (крокуси) була вже виконана і можна було розслабитись, тож почались розмови чи потрібно нам мудрувати щось зі стартом маршруту чи зробити "по-класиці".
Атмосфера того як це було в 3хв відео:
День 1: дійти до квітів
Ранок почався зі сніданку і швидкої прогулянки на вчорашню галявину з квітами. Враховуючи, що світило гарне сонце і все було достатньо мальовничим, то виникло неабияке питання - чи точно потрібно йти в похід? Адже, місію вже виконано, а тут і сухо і їжа непогана. Але у нас було також достатньо хорошої їжі, мотивація і ... скорочений маршрут. Ми таки вирішили під'їхати на машині до класичного старту на хребет Кострича (здається десь тут було ініціалізовано енергозбережний режим для всього походу) і мінімізувати блукання малоходженими стежками.
5. Ранок перед стартом:
Замовлений трансфер відвіз від житла до Кривопільського перевалу, тож старт маршруту перенісся в класичну точку, рівно там звідки стартував і свій соло-похід попереднього березня.
Перший підйом звичайно ж дався тяжко, потрібно було розходитись і розім'ятись. Пожвавішали вже коли піднялись на підйом де стоїть мальовничий бук, на деяких картах він позначений як фотозона і не дарма, гарне дерево з гарним видом.
6. Інста Бук:
7. Тритони в одній з калюж:
Попереду була тропа в лісі, яка мала вивести до полонини з квітами. Сам маршрут був різний, то йшов дощик, то виглядало сонце, стабільно тільки збільшувався шар снігу (часто льоду, сніг був на відкритих ділянках, в лісі між дерев переважно лежав лід), по якому було доволі складно йти і доводилось раз за разом сходити з тропи і обходити його, а враховуючи крутизну схилу, то робити це було не так вже й просто. Ось це і є весняне міжсезоння в Карпатах - йдеш по снігу, а зверху тебе поливає дощ, погода змінюється кожні пів години, а якщо не змінюється, то дує вітер і ллє дощ. Хоча ситуація з сезонами продовжується змінюватись.
8. Квітень в горах він трішки інакший:
9. Перша година на полонині була похмура:
Через якийсь час довелось відволіктись, щоб вирішити, що робити далі. Маршрут був довгим і якщо планували його пройти, то потрібно було йти далі. Але водночас основна мета була - квіти. А навіщо йти далі, де невідомо що тебе очікує, коли тут майже ідеальна полонина для фотографування. Тож, коли пішов черговий дощ, ми почали шукати місце для намету й обрали рівну ділянку під деревами. Було вирішено повністю переробити маршрут.
10. Табір. Довелось пошукати місце так щоб там не було квітів, таке місце знайшли "напроти" входу на полонину:
Поки йшов дощ встигли і поставити намет і пообідати і заварити додатковий чай, як раптом, сидячи під пухнастими гілками, що захищали від дрібного дощу, прийшло розуміння того що світить сонце і потрібно бігти та перефотографувати все, що було сфотографовано без сонця. В цей момент стало остаточно зрозуміло, що не дарма ми тут залишились.
11. Шафран - рід трав'янистих багаторічних рослин:
13. Інші фотографії квітів з полонини:
14. Ліс на заході сонця:
15.
16. Захід сонця:
День 2: знайти ще більш фотогенічне місце
Вранці вже не могли дивитись на ті крокуси. Ранок був сонячним, проте хмари і вітер над Чорногорою натякали, що сонцю світити вже не довго. Інше ж було стандартним - встали, поснідали, зібрались і побігли далі шукати що нас може здивувати після цієї полонини.
17. Старт маршруту і єдина контрольна точна на сьогоднішньому маршруті:
З сонцем так і сталось, грілись ми не довго і трішки піднявшись зайшли в хмару, потім пішов дощ, потім він посилився і вже не закінчувався. Тож йшли без привалів і зупинок, доки не добігли до наступної квітучої полонини де стояла колиба в якій я вже якось ночував і в якій було вирішено зупинитись. Для початку, щоб пообідати, але беручи до уваги кількість квітів навколо, рішення було очевидним - сьогодні ми пройшли стандартний для цього походу маршрут в 5-км.
18. Сушарка в колибі:
19. На полонині коли знов вийшло сонце:
20. Аргументи не йти далі:
22. Погода того дня ще не раз змінювалась:
23. Останні промені сонця на нашій полонині:
26. В один момент ми дивились на Чорногору і раділи, що зараз не там. Були сильні пориви вітру, та і хмари малювали не самі приємні картини. Потім у Ворохті ми зустрінемо знайомих який в той день вирішили спуститись з хребта, бо там було геть не солодко:
28. Спогади про те як тут було в березні 2020 року, детальніше можна прочитати тут "Як я в зимовий соло-похід ходив":
День 3: ще одна колиба
29. Ранкові відвідувачі - зграйка шишкарів, частина з них бігала під колибою, частина сиділа на найближчих деревах:
30.
32.
Чарівний світанок і продовження мандрівки
Та й все, не дивлячись на те, що світанок був неймовірний, проте потрібно було спускатись. Ще потрібно було дійти до траси, зловити транспорт, добратись до машини, заїхати в Ворохту пообідати і їхати в Стрий, щоб висадити Олену на потяг. В результаті в Ворохті ми зустріли знайомих (ті самі, що спустились з Чорногори), у них був вільний квиток і Лєна відправилась з ними, я ж поїхав далі - в Сколе. Там було пару днів на удальонці і прогулянки в бескидах.
А після того, на другу частину травневих була ледь не найцікавіша частина подорожі - поїхав в Синевир і підібрав там Дениса, який фінішував свій тривалий соло-похід.
40. І хоча похід Костричем був прям дуже кльовим і виповнився навіть більше ніж на 100%, проте саме зустріч з Денисом "який спустився з гір" була чимось новим в спектрі емоцій:
Цей похід був в дечому експериментальним, так як не часто настільки радикально міняю маршрут. А все-таки (все ж таки) він вдався, можливо десь за іншим поворотом було більш цікаве місце, проте він був таким як був і мені важко уявити яку ще потрібно було знайти полонину, щоб він був ще цікавішим.
42. Яким маршрут планувався, середній денний кілометраж - 10-км:
Дописати коментар