Як я перший раз соло-похід ходив

На початку вересня я реалізував відчайдушну вилазку в Карпати яка увібрала в себе елементи фотовилазки, соло-походу, автостопа. Для мене всі ці елементи були вперше, а якщо взяти до уваги той факт, що я любитель спланувати, а в деяких випадках придумати план на випадок плану, то формат цього заходу був наперекір закостенілим звичкам: є квиток на потяг, є місце яке хочу пофотографувати — чого розсівся?!

●●●●●

"Як так сталось?"

На початку велась розмова, щоб піти в той самий район, але так щоб посередині був день матраца. Ідея зайшла, бо мені зупинитись було важко, то згодом вийшло, що я збираюсь перти забагато апаратури. Користуватись буду я, а нестимуть всі — якось не по чесному. А щоб всі йшли на легкі, а в мене було купа неврахованої ваги — також сильний дисбаланс. І якось я дума, думав, а потім взяв квитки :)
1. Карпатський вид

●●●●●

"Добратись до Заросляка."

Мій потяг виявився якимось унилим — вийшовши, всі попрямували до екскурсійних автобусів. З усього потяга я зустрів лише пару яка прямувала до Заросляка, але після екскурсії по Ворохті. З усіма іншими було не по дорозі, тож почекавши трохи на попутників я сів на автобус до Верховини й вийшов на повороті до Заросляка. Попереду були 11 км дороги.

Я вже чув про мега-Петросянів, і цього разу мав можливість побачити їх, які їдять в машині і їм весело через те, що ти ловиш попутку, чому б також не підняти палець в гору. Як не прикро, але, мабуть така поведінка в нас в крові, так що як то пишуть — проблема не в Раді, а в голові. В результаті мене підібрав позашляховик Volvo і тут мене понесло. Зміна перспективи пропілять 10 км на проїхатись у зручному біленькому салоні, радикально розв'язала язик і я виклав все — які маршрути є, чим відрізняються, що взяти із собою і т.д. і т.п. Люди які мене підібрали, самі відпочивали в Буковелі і вирішили піднятись на Говерлу і з погодою їм насправді пощастило.
2. Залізничний кам'яний арковий міст через річку Прут у Ворохта. Довжина 200 метрів; протяжність центральної арки — 30 метрів. Збудований у 1895 році за часів Австро-Угорської імперії полоненими італійцями.

●●●●●

"Дійти до води"

Тут варто нагадати, що планувалось одне, а в результаті пішов то сам, але при цьому список спорядження не урізав. Ну і зрозуміло, що після Грузії ніхто не те що не бігав, а перейшов у режим офісного-планктону, тож стоячи під Пожежевською прийшло воно — бажання впасти під кущ, накритись спальніком і так перечекати два дні. Але відпочинок у десять хвилин і купа чорниці навколо роблять дива, тож короткими переходами я дійшов до хребта. Насправді то був найважчий етап, потім тільки траверс вершин, під час якого я відшукав чудове місце для обіду на схилі Туркула, і вихід до Несамовитого.
3. Вид на несамовите з поляни для обіду:

●●●●●

4. Хребет

●●●●●

Несамовите виходить я бачив вперше, бо до цього воно або було вкрито товстим шаром снігу, або ж я пропускав той похід. Насправді дуже мальовниче озеро, якби не те що коїться навкруги... наші люди такі... Ну і озеро дуже страждає від того, що знаходиться в пішій одноденній доступності із Заросляка. Найсумніше тут те, що сміття нічим звідти і не вивезеш (хіба що повітрям), а об'єми там вже не для виносу на плечах.

5. Несамовите

●●●●●

Десь тут основна частина походу і завершується, далі я просто переміщувався від місця зйомок до джерела і далі. Інколи з рюкзаком, інколи заховавши його.

6.

●●●●●

7.

●●●●●

З погодою мені дуже пощастило — увесь перший день був повний ідеальний штиль. Такого в Карпатах я ще ні разу не зустрічав. Було настільки безвітряно, що я ледь заснув — то кров у скронях шумно пульсувала, то спальник скрипів від кожного дихання, потім прискакала якась жабка і стрибала навколо намету — все це у неймовірній тиші було мов грім над головою.    

8. Затишне місце ночівлі

●●●●●

"Кухня" Ну я не перший відповідав за кухню, але цього разу це була розгорнута відповідь на "а навіщо напрягатись?". Окремо варто виділити мою вишукану кухню з коронним блюдом — Мівіна з сардинами. Жарти жартами, але взяти Мівіна на першу вечерю і виявилось, було правильним рішенням. Бо поки дійшов, поки облаштував табір, то сил категорично не вистачало, так, можна було перебитись карманкою, але тепла вечеря набагато краще.

9. Місце для вашої реклами:

●●●●●

Перед походом мене попереджали, що їстиметься набагато менше ніж зазвичай, але я не очікував, що аж на стільки. Тож розрахувавши об'єм їжі по стандартним порціям і доклавши трішки більшого солодкого, назад в потяг я майже нічого і не брав, бо був запакований на всю дорогу.    

10. Тур-чашка/котел.

Це було дивне відчуття, коли використовуєш чашку замість котла :)

●●●●●

11.

●●●●●

12. Перший раз в житті наївся цих ягід. Це виявляється просто якщо в тебе майже цілий день на одному місці, а їх навколо необмежені схили.

●●●●●

Одним із ключових питань після, та і до походу - "а чи не страшно?“. Та нє, не страшно. Чого то боятись в соло-поході? Підвернути ногу, як кажуть деякі чи впасти. Нууу, це треба бути нещастячком, від такого і в простому поході не застрахований. А місця геть не дикі, щоб потім вийти після травми. Єдине, що стрьомне — це люди, вдень то все нормально, а ввечері когось зустрічати не дуже комфортно. Але оскільки біля моїх місць ночівель води геть близько не було, то із заходом сонця ніхто і поряд не проходив, а вранці всі ще спали, коли я на всю вже забивав карту пам'яті.

13.

●●●●●

14.

На зворотній дорозі автостопом особливо не позаймаєшся, коли тобі вранці треба доїхати до Ворохти, а всі тільки виїжджають в Заросляк. Тож об'єднавшись з ізраїльтянином, ми за туристичними балачками доїхали до австрійських мостів, а там і до вокзалу. Як то казала тьотя за прилавком "гарно розмовляти англійською" хоч якою б вона не була :)

Дати: 3-5 вересня 2016 року

Маршрут: Заросляк → в. Пожижевська → оз. Несамовите → Шпиці → оз. Несамовите → Заросляк