31 липня 2018

Скелястий Біртвісі: каньйон, фортеця і туристи

Після-походна частина на фоні попередніх пригод інколи тягнеться унилінько, ти наче розриваєшся між двома станами і "з гір не хочеться йти" і "додому їхати не можеться". Але після трійки Приказбеччям ми все таки відшукали круте місце яке неочікувано дуже нас здивувало.
Якщо повернутись до ретроспективи, то після двійки по Сванетії був самий шикарний відпочинок - ми кабанчиком заскочили на море, потрапили в зливу (тоді наш похід так і можна було назвати - ні дня без дощу), мурахи прогризли мій реінковер, - але це було так насичено і головне без тягомотини типу "в нас залишилось N запасних днів - що з ними робити?". Так,  наприклад, в мене не самі теплі спогади про гарне місце - Тбілісі (яке вперше і вдруге відвідувалось саме після походів), бо і спека і купа людей - "поверніть мене в гори!". І це місто в мене реабілітувалось лише в зимове відвідування:
1. Ось так виглядає плівковий зимовий Тбілісі:
2. Тоді як за 120км твориться ось таке:

Тіснина Дар'яла

Але повернемось трішки до походу, в останній частині ми піднялись на гарний кавказький п'ятитисячник - Казбек, після спуску в Степанцміду (воно ж Казбегі) в нас залишалась заключна частина - невеличке кільце по тіснині Дар'яла з парою перевалів і спуском в с. Джута.
Цей маршрут не випадково не отримав власного посту - наші тіла неволею розслабились після Казбеку так, що ця частина в нас вийшла не самою спортивною. Ми там ще зробили стратегічну помилку, плануючи повернутись на пропущений льодовик Суатісі, поспішили і не відпочили. Якщо коротко, то з цього моменту "щось пішло не так". Хоча місця там мальовничі  і там же ми знайшли гірський кришталь. Але як є.
3. Вид на одну вершинку яку випадково підкорили в пошуках перевалу:
4. Гірський кришталь:
5. Пейзажі:
6. Ще трішки місцевої краси:
Довго таке продовжуватись не могло і наші перевали почали виглядати наступним чином
7. 
* фото Івана *
8. І з іншої сторони:
* фото Івана *
Підходячи до населеного пункту ми почали обмірковувати подальші плани: а) ще трішки походити навколо (до того часу ми заново розходились і знов появився інтерес) або б) завершити похід.
Але вибір зробити не судилося - грузинський пчьол вкусив Сашу і знов щось пішло не так: реакція організму на це втручання була з побічними ефектами. Тому ми перестрахувались: так як набряк не сходив, а лиш прогресував, ми помчались на бусіку в Степанцміду, де була найближча лікарня і вже на під'їзді набряк став сходити, але похід на той час вже було завершено.

Між походом і Біртвісі

В нас залишалось порядку п'яти днів, котрі треба було кудись діти, а на море було не по дорозі, так як зворотній літак був з Тбілісі. Отже, без варіантів - ми повернулись в столицю і вже звідти почали шукати розваги. 
Перший варіант нам підкинув збіг обставин яке має назву "жирна їжа після дієтичного туристичного харчування" і ми відвідали Тбіліське Море, така собі крихітна альтернатива Чорному.
Так як цікаві місця або далеко від Тбілісі, або це храми (в той же Мцхеті більшість вже була і після гір не сильно вразило), то вибір пав на єдине місце яке підходило під критерії - каньйон Біртвісі. З виду це було не саме заманливе місце, прямого транспорту туди нема, та в одній не профільній рецензії писалось "рай для альпіністів" - отже, треба перевірити. І ми поїхали. Мої очікування були на рівні "точно буде не гірше ніж нічого", тобто дуже скептичні.
До цього часу Саша укатила в Баку, Іван ще боровся зі своїм шлунком (чи шлунок з Іваном), а ми втрьох: Бодя, Лора і я відправились на автовокзал шукати автобус який довезе нас до повороту, а там 6км і ти на місці.

Біртвісі

Ми туди добирались на маршрутці до села Парцхісі (точніше до повороту на нього), а там 5км вздовж дороги і ти на місці. Далі йде хороша тропа яка і доведе до центру системи каньйонів (тільки там є джерело, а отже, хоч не хоч, а треба йти туди), орієнтування там просте, а на більшості офлайнових картах вказані тропи, так що заблукати важко.
Наше відвідування почалось з того, що ми зустріли альпіністів які там тренувались, а в наступні дні збирались з друзями підйом на Тетнульд. Вони ж нам показали де озеро. В той день ми встигли лише повечеряти і поспати - в нас увімкнувся черговий енергозберігаючий режим, коли робити хотілося аж нічого. Але скажемо чесно, не встигнувши обстежити місцевість ми вже набрали Івана і впевнили його щоб він підтягувався.
На ранок нас чекало відвідування місць які нам порадили - залишки фортець. Одну ми знайшли без проблем, про іншу буде далі.
9. Вже на місці:
10. І залишки башти Шеуповарі:
11. 
Навколо першої фортеці було зовсім мало залишків споруд, по факту сама башта і зовсім маленький шматочок арки, через яку йшла тропа. Але вид шикарний, та і підніматись сюди зосім трішки. Показником також є те, що на наступний день з Іваном ми піднімались сюди, а не на головні розвалини.
Для наглядності, що було далі ось шматочок карти по Біртвісі:
Ми зараз находимось там де "Sheupovari tower", а треба до "Birtvisi Fortess". І якби карта натякає, що треба спуститись в табір і піти вздовж джерела, але навіщо нам карти? Зверху ми побачили цікавий каньйончик і ним вирішили прогулятись, зайшли занадто далеко і повертати ну зовсім не хотілось, тож ми лупанули в лоб. Для того щоб зрозуміти в яку Ж ми залізли, достатньо фотографії Лори, але ж описі було "рай для альпіністів", то треба відпрацьовувати наш прокол з Суатісі:
12. Ну на самий верх ми чогось не полізли, мабуть через те, що спорядження було в таборі, але те, що на фоні скель, то наше:
* фото Лори *
13. Той самий прохід який нас зацікавив. Він того вартий. Ось лише його початок:
* фото Лори *
Хотілося б сказати, що після цього ми вийшли на тропу, але все таки ще трішки полазили і лише тоді вийшли на тропу. Ні разу не шкодую, що ми пішли "короткою дорогою", найбільш  цікаве було записане на відео, але воно поки лише в домашніх архівах, треба попрацювати над своїм черкаським суржиком, бо навіть самому вухо ріже:
14. А поки лише бекстейдж розповіді на емоціях про наш підйом:
* фото Лори *
15. Демонстрація того, що там є, що подивитись на фоні нас з Богданом:
* фото Лори *
По прямій і без куширів виявилось, що дорога геть близька, але чесно, не така вже і цікава. Так шо їбіня - наше все.
Поки ми лазили не ходженими тропами, підтягнувся Іван і ми приступили до того, що полінувались зробити ще в попередній день.
16. Спочатку треба було завісити страховку і зняти нитки які хтось за собою не прибрав:
* фото Івана *
17. Після того ми вже безпечно лазили з верхньою страховкою:
18. Спробували і в гірських ботинках і в кросівках, залишились довольні і тим і тим:
* фото Івана *
19. 
Активностями нас це чудове місце забезпечило по повній, звідти навіть їхати не хотілося, хоча ще не давно ми сильно сумнівались чи їхати сюди.
20. Ще б пару днів тут поторчати:
* фото Івана *
21. Але був там один мінус - комарі, так що лише кострик нас захищав:
Вранці ми ще раз відвідали башту і на тому наш час закінчився, треба було повертатися додому. На цьому і завершився наш похід третьої категорії. То були три неймовірних тижня і перешкодою до нових спортивних походів є лише ліміт відпустки :)
22. 
* фото Івана *

Немає коментарів:

Дописати коментар

Про мене


МАНДРІВНИК + ФОТОГРАФ = ТРЕВЕЛ-ФОТОГРАФ

Все почалось з того, що в дитинстві я малював, потім пощастило і в моїх долонях опинилась цифрова мильнічка. Все, що бачилось, тут же опинялось на матриці фотоапарата. З часом це переросло в найголовніше хоббі, яке в парі з іншим захопленням через час породило тревел-фотографа. Тож зараз фотографії оформлюю в короткі замальовки, по походам пишу фото-звіти з короткою технічною інформацією.
До сих пір мені подобається фотографувати у багатьох жанрах, але для себе серед них виділяю наступні: подорожі, тварини, архітектура та портети. З останнього поповнення у сфері використання фотоапарата - почав практикувати монтаж кліпів по подорожам.

Найновіші

Рандомні