Плани на похід в мене були конкретні - побачити мінімум три озера, політати над ними на дроні і знайти хороше місце для гамака. Не виконання одного із бажань тягло за собою повторення подорожі в майбутньому. А якщо все вийде - то чи буде причина ще раз повернутись?
Опис
Дати: 18-21 червня (4 повноцінні дні, 3 ночівлі)
К-сть учасників: 5
Логістика: Івано-Франківськ - Осмолода; Синевирська Поляна - Воловець
Найвища точка основного маршруту: 1'680м (в. Яйко-Ілемське)
Запланований трек:
Карта з запланованим кілометражем та наборами висоти:
Чому саме такий маршрут?
Побачивши минулого року фотографії озера Росохан, одразу вирішив, що піду туди. Перша спроба була на цьогорічні травневі, але по стану на "за тиждень до походу" там лежало ще дуже багато снігу, тож тоді ідея замінилась на хребет Кострича, але чернетка маршруту залишилась. На травневі вдалось відвідати оз. Синевир і побачивши там жахливо-велику кількість людей (до цього то я там був в 12му році і тоді не було а ні дороги, а ні людей) зрозумів, що потрібно видозмінювати маршрут так щоб захватити і це озеро, для того щоб подивитись його ввечері і вранці = "без людей".
Так сформувались ключові точки і історично залишились чотири дні на маршрут. Саме за такий час планував подивитись три озера, а якщо пощастить то всі п'ять. Проте, було розуміння, що є достатньо ризиків: в перший день ми могли стартувати не раніше 12ї, а пройти потрібно було багато; стан тропи з Яйко був під великим питанням, а це ставило під сумнів чи встигнемо дійти до Синевира.
Для розуміння атмосфери похода:
День перший
Два озера і неймовірна тропа
Потяг запізнювався в Івано-Франківськ більше ніж на пів години, а водій вже телефонував, що очікує нас на вокзалі. Тож вискочивши з вагона, ми швиденько затрамбувались в транспортер і виїхали в сторону села Осмолода. Бус трішки нагадував паті-версію, так як посередині в нього був стаціонарний стіл, який ми не довго думаючи окупували сніданком.
Виїхали з Франківська на початку десятої, тож в Осмолоді мали бути о 12й годині. Останній раз був в тих краях в 16му році (проходили Велику Сивулю) в рамках підготовки до двійки в Сванетії, по дорозі зустрілось доволі багато оновлень - з ремонтом дороги більш активніше почалась забудова. Проте в самому селі поки все по старому - дороги майже нема. А так як дорога далі була десь така сама, то не склало проблем домовитись з водієм щоб він нас завіз "трохи" далі. Так зекономивши час і сили ми о 13:08 були на середині маршруту. Попереду було два озера і всього 7-9км.
1. Старт о 13:08 і ми вже "пройшли" 9км:
Перше озеро на маршруту було оз. Росохан. Є декілька варіантів як до нього можна дійти з села: по дорозі (як ми і під'їхали); та через ліс. Перший варіант коротший, але більш спекотній, так як дорога широка, а дерева далеко + до всього часто їздять лісовози і піднімають багато пилу; другий - набагато мальовничіший і спокійніший + можна зустріти ще одне невелике озеро Лужки.
Підйом до Росохана від дороги всього 220 метрів, що розтягнуті трохи менше чим на 2км. Саме ж озеро знаходиться на висоті 1120м.
Тропа добре ходжена, так як часто туди гуляють від села в форматі туди-і-назад. Тож йшлося комфортно, якби не одне але - комарів було просто валом. І це перший раз, коли я їх зустрів в Карпатах в такій кількості. Вони тусили скрізь перші два дні, в районі Синевиру вже такого не було. Тож робити тривалі привали було складно, відпочинок перетворювався на якусь зарядку з маханням руками.
Озеро з'явилось раптово. Тропа проходить паралельно довшому берегу і скрита за доволі густим прошарком дерев. Тож йдучи вперше, це шикарний момент, коли ти раптово розумієш, що вже дійшов. На березі є невелика галявина, де ми й влаштувались на обід та відпочинок.
2. В процесі реалізації бажання номер один "політати над озерами":
 |
| Фото Надії |
3. Озеро Росохан:
4. Наша команда з ліва на право: Валентин, Яна, Надія, Настя і я за камерою.
Купання людини в гірських озерах є втручанням в екосистему гір. Потрапляння будь-яких продуктів харчування сильно підсилює евтрофікацію (збагачення водойм біогенними елементами, що супроводжується знищенням продуктивності водойми), після чого озеро починає замулюватись та заростати.Озерні екосистеми дуже чутливі до будь якого впливу.
О 16:10 ми вирушили далі, попереду був підйом до тропи (вона ж варіант Б від Осмолоди), після якої тропа майже увесь час буде горизонтальною. Виходить обід зайняв у нас аж півтори години. Наче і багато для туристичного обіду, проте замало для такого гарного місця. Схоже йдучи пішки з Осмолоди нам би довелось стати тут на ночівлю, а місць під намети тут зовсім не багато.
Горизонтальна тропа що йде через усі озера - це дійсно родзинка цього маршруту. Найголовніше вона майже без збросів на набору висоти, а отже йти дуже приємно і є час помилуватись. І хоча може здатись, що вона може набриднути, то варто подивитись на карту і побачити який вона утворює зиґзаґ між вододілами та відрогами. А чередування південної та північної сторони роблять тропу не таку одноманітну - на одній більше зелені, на іншій - більш світлий і "прозорий" ліс. Такі стежки називаються Райтшток.
5. Райтшток:
7. Поодинокі дерева, що контрастно виглядають на фоні лісу, натякають на місцеву проблему
9. Лісовоз:
11. Чергова вирубка:
12. Контраст тропи:
13. Природні "вікна" на краєвиди утворюються там де більше морени.
6. Гарний вид, але якою ціною.
8. А ось і причина такого "вікна". В основному такі види в цій локації можливі тільки по одній причині - вирубка. А її тут дуже багато, а так як прошарок землі не великий, то на місці старих вирубок досі нічого не росте.
10. Коли заходиш подалі, то наче нічого й не було, знов гарна тропа, аж доки знов не потрапиш на вирубку.
"Райтшток - мисливська стежка, прокладена узбіччям гір та хребтів, в більшості випадків горизонтально або у вигляді серпантину, на висоті декілька сотень метрів нижче верхньої межі лісу" - Ю. Сітницький "Мандрівки по Карпатах", Львів: Бібльос/Брук. с. 7.
Так, петляючи в лісі, ми й дійшли до повороту на Аршицю. При великій швидкості, поворот доволі просто пропустити, так як табличка не сама примітна. Озеро від тропи відділяє невеликий набір в сорок метрів.
Озеро Аршиця знаходиться на висоті 1300 метрів і є найвищим озером хребта Аршиця.
14. Вказівник на озеро:
День другий
Хребет, вершина і злива
Другий день мав би стати звичайним днем, коли довго йдеш по тропі, потім обід і потім ти знов йдеш. Проте, не все так банально. По-перше, райтшток в цих місцях дійсно гарний і тропа не набридає, та і йти легко. По-друге, на одному з привалів дістали Fuji Instax Mini і почалось. Швидким експериментом зрозуміли, що пейзаж не зайде (на фото майже нічого не було видно і формат доволі маленький), а от після першого групового фото всі почали "і я, і я таке собі хочу). Тож поки не було готово кожному по одному екземпляру, далі ми піти не змогли.
20. Річечка з тим привалом якому судилося запустити моментальні фотографії:
21.
22. Перший кадр в цьому поході був з пейзажем, а далі пішло-поїхало:
23. Наш дрім-тім на цей похід:
24.
20. Річечка з тим привалом якому судилося запустити моментальні фотографії:
25. Штатив я вирішив не брати, але одна штукенція, взята в тест, дуже вирішила в деяких групових фотографіях. Ось таким не хитрим способом були зроблені дві попередні фотографії
Пройшовши ще буквально з кілометр ми знаходились за півтори переходи від обіду, коли лупанув сильний дощ. Спочатку ми ще йшли, але дійшовши до великої ялини, вирішили, що стратегічніше пообідати в прихистку. Це було хороше рішення - після обіду вже майже не дощило і ми просихаючи дійшли до протилежного хребта якраз коли хмари почали розходитись, тож довелось знов робити привал щоб в кожного була своє миттєве фото.
26. Перед виходом на хребет була дуже мальовнича частина тропи:
27. На хребті:
28. Обговорення хто яку фотографію хоче собі взяти. Але все-рівно всі зберігали разом і ділили в самому кінці:
 |
| Фото Яни |
З часом хмари повністю здуло і ми побачили найвищу частину маршруту - Яйко-Ілемське. Швидкий не повний перехід на вершину і ми там. Через те, що вершина доволі полога, то нема однієї точки звідки видно в усі боки, але вершинка цікава і відійшовши не далеко можна спостерігати хороші панорамні види. Щоправда один з таких видів у нас закривало щось темне, через пару хвилин грім підказав, що час валити далі. А заодно і відкинув питання - продовжувати далі по хребту чи йти траверсом. Хмара була настільки темна, а блискавки ставали все частішими - на хребті було нічого робити, потрібно було максимально спуститись.
29. Валентин:
30. Так як вершина вкрита мореною, то з неї відкривається хороший вид:
31. Місце на яке ми піднялись (справа) і потім рухались в сторону вершини:
32. Яна:
33. На вершині:
34. На вершині:
35. На вершині:
36. Види з вершини:
29. Валентин:
 |
| Фото Надії |
37. Хмара яка зігнала нас і з вершини і з тропи по хребту:
Так ми й продовжили наш маршрут - під сильною зливою і на траверсній тропці. Хащів на ній не було, та й читається майже скрізь добре, неприємностей приносили тільки кущі, що близько ростуть від тропи і аж нависають над нею. Тому, що доводилось їх сторонитись і через це раз за разом можна було підковзнутись, так як далі йшов схил, що ми по черзі і робили.
Злива закінчилась після половини маршруту, і хоча відстань була більша ніж один перехід, але робити привали під дощем ні в кого не було настрою - всі були заряджені дійти до кінця і вже стати табором. Що ми й зробили.
38.
День третій
Синевир який ми майже не побачили
Попереду було останнє озеро з яким насправді було найскладніше. Побачити Синевир не проблема, для цього достатньо доїхати до с. Синевирська Поляна, що на травневі я й зробив. Тут складніше побачити його без людей. Це було доволі просто при першій нашій мандрівці до нього, а от на травневі був справжній аншлаг. Це добре, що туризм розвивається і дороги робляться. Але інколи хочеться не так як роблять усі. Тому я й включав Синевир в цей похід, адже це хороша можливість заночувати десь не далеко і прийти на нього вранці, доки всі ще сплять. А для цього потрібно було добряче пройти по тропі про яку було найменше інформації і знати місце.
В результаті виявилось, що переживати нема про що - тропою була дорога від лісовозів з величезними коліями. Не сама приємна тропа, але що є. Зате по дорозі часто зустрічались міні-озерця/калюжі в яких жили карпатські тритони.
39. Після чергової порції моментальних фотографій:
Перейшовши хребти і спустившись в с. Свобода, стало зрозуміло, що у нас не так багато часу і не вийде йти тропою, що йде паралельно дорозі, але на висоті. Там хоч і мав бути кращий вид, проте був крюк на декілька кілометрів. Тому було вирішено йти більш швидким маршрутом - по дорозі. Це було зовсім не так цікаво, проте на озері ми були ще до заходу, встигли пройти через КПП до 18ї години і навіть трішки прогулятись вздовж озера. Але знов налетіла дощова хмара і ми були змушені йти шукати місце. І хоч перехід був всього якихось 15-20хв, але сильний дощ і вузька стежка зробили своє - ми добряче промокли, тож знайшовши місце, вирішили просто потупити під деревом доки дощ хоч трохи не пройде. А потім вже поставили намети, розтягнувши над внутрянкою внєшку, цим зберігши намет від вологи.
40. Крокуємо до Синевира по дорозі
41. В очікуванні можливості поставити табір:
 |
| Фото Яни |
42. Наш табір:
43. Абориген якого зустріли перед озером - ропуха.
Після усіх приготувань і готовки, ні в кого не було особливих сил повертатись на озеро. Тож залишили його на ранок.
День останній
Синевир і дорога додому
Успішно проспавши світанок, до озера ми спустились о 08:30. Табір і речі залишились на галявині. Навіть о дев'ятій годині людей на озері майже не було і ми успішно прогулялись без натовпу, побачили Синь і Вира без товп людей і навіть встигли відфотографувати залишки картриджів. А от о десятій годині людей вже було достатньо щоб стоячи на містку і запускаючи дрон, нам доводилось робити паузи щоб пройшли люди.
44. Ранковий Синевир:
45. Ранковий Синевир:
46. Перед великим поділом всіх фотографі:
47. Рок-бенд:
49. Останні групові фото:
44. Ранковий Синевир:
48.
50. Озеро Синевир майже без людей - останнє із бажань:
Всі "хотєлки" вдалось виконати, але це навпаки веде до того, що хочеться повернутись 🙂
Q&A
Яке озеро сподобалось більше?
Синевир в мене не на першому місці, так я полюбляю менш людяні місця. Між Росоханом і Аршицею різниці не багато, але так як я хотів політати над ними, то більше оцінював їх "з неба", в цьому плані Аршиця трішки виграє через те, що її з усіх сторін обступають дерева і не видно ні троп ні доріг. Проте, в Росохана цікавіше дно якщо дивитись з берега.
Особливості парковки на Синевирі
Зараз перед поворотом на озеро є парковка, але бажаючих відвідати озеро стільки, що на всіх місця не вистачить. Тому дорога від села до озера по факту одностороння, так як увесь шлях вздовж однієї сторони стоять машини і інколи проїзд блокується. Тому виїжджаючи на потяг варто враховувати можливі пробки.
Що по комахах?
Для мене було дуже неочікуваним страждати від комарів в Карпатах, але виявляється, що на Аршицькому хребті це норма.
Які є нюанси по озерах?
Аршиця та Росохан сильно залежать від дощів та талого снігу, тому прийшовши туди наприкінці літа, можна побачити тільки невелику калюжу. Тому при плануванні подорожі необхідно враховувати сніжність зими, так цього року озера ще були під снігом на травневі.
Що ми пропустили з того, що варто відвідати?
Якби у нас було більше часу на нашому маршруту, то я б обов'язково відвідав би ще: Ґорґан-Ілемський, озеро Дике і здійснив би радіальний вихід від Росохана на хребет. Окремої уваги заслуговують вершини Мала, Грофа, Менчил.
Залишились питання?
Напиши своє питання в коментарях чи постучись в контакти.
Підтримати
Поштові листівки 10х15см з пейзажами України, глянцеві або крафтові:
Дописати коментар