20 лютого 2018

Чарівність зимової Чорногори або традиційні тумані прогулянки

Як так, що сходив в похід в якому не виповнилась навіть половина із задуманого і все-одно було круто? Одним словом - Карпати. Хоча вони і називаються малими горами, хоча в нас нема таких вершин як в Румунії, чи скель з озерами як в Польщі, але яким би не був похід в Українських Карпатах він приносить море задоволення.
Тематично кожен день відокремився від кожного і якщо і можна сказати "ну, що на перший, що на третій день топали", то якщо порівняти умови і навіть не брати до уваги разючу зміну в краєвидах, то все було так як і називається.

День перший: прогулянка

День перший це завжди більше добіралово ніж похід і цей раз не був виключенням: доїхали до Франика, зустрілись з Богданом який вже очікував на автостанції, доїхали до Ворохти, там підзакупились і доїхали на джипіку до Заросляка, по дорозі залишивши розписку на КПП, що самі несемо відповідальність за себе (з корисного тільки почули актуальну ситуацію з лавиної безпеки). І вже о 10:30 снідали в альтанці біля струмочка. Так, що ще доволі оперативно враховуючи ланцюжок.
1. Рівень снігу був приємний після його відсутності навіть на рівні Ворохти:
2. Про перші переходи наглядно може розповісти вираз обличчя Толяна:
А розповідати дійсно не так і багато, ну звернули не туди, ну спустились один раз по склону за GPS-ом, ну традиція в нас така. Одним словом, гуляли як могли.
3. Вид на першому привалі:
Перший день вийшов повністю прогулочний, в нас було достатньо часу пороздивлятись природу, пофотографувати і пригадати як проходив перший категорійний похід по частині цього ж маршрута. В таких походах відчуваєш вдячність всім попереднім категорійним походам які дали достатню базу щоб йти і отримувати задоволення, а не тільки-но вставши, думати та коли вже ж привал.
4. На місці для ночівлі:
5. Майже рівно два роки тому на цьому ж місці також стояв наш табір, але тоді ми проривались через Пожежевську, цього ж разу пройшли ч.з. Несамовите:
6. Бівуак на фоні Туркула і ненав'язлива реклама від Богдана:
Невдовзі ми дістали запчастини намету, льодоруби, лопату і збудували наше житло на найближчі два дні. 
Горизонт поступово почало затягувати, тоненько натякаючи на майбутню погоду.
7. Знайди де горизонт:
А поки сонце було низько і табір вже стояв був час зайнятись не прямими обов'язками:
8. Зимові спостерігачі:
9.
10.
11.
12.
13.
14.

День другий: розвідка

Погодка вранці не приховуючи сказала, що кіна не буде. Надії то були, що прийдемо на Шпиці і спустимось, але про все каже те, що ми добряче виспались, а не встали з першими променями, довгенько збирались і от нарешті вилізли на розвідку.
15. Хто тут не був, то влітку найцікавіші скелі біля в. Шпиці виглядають ось так (зимового фото нема, чому? читайте далі). Фото з цього походу:
16. Ранковий вид на табір:
17. Вранці безперечно були свої плюси:
Та на жаль, небо сильніше затягнуло і видимість стала мінімальною. Враховуючи, що все навколо було в сніжку, то все зливалось воєдино.

18. Майже ідеально монотоний фон:
Тож можна здогадатись, що було побачено на місці Шпиців. Ми довгенько крутились, шукаючи місце де б можна спуститись, але з такою чудовою видимістю це було лячно. В найкращі моменти було видно лише силуети найближчих скель.
19. Ось і все, що вдалось побачити (і це вже з додаванням контрасту для фото):
Тож не дивно, що було прийнято єдине вірне рішення - ми пообідали, зібрались і пішли назад по своїх же слідах. І лише вийшовши на хребет, побачили хоча б трішки контрастних кольорів, а не лише молоко туману.
20. Вид "назад":
21. Вид "вперед", прямо за пагорбом наш намет, справа де темні цятки, то намети на оз. Несамовите:
Але тим не менш, хоча найцікавіша частина маршрута відпала, та і бажання не було навіть тренуватись, почувались ми чудово. Можливо кожен з нас в той момент більше хотів лише переключитись від міста, а не технічний відпочинок.

22. Трохи пафосу біля табору:

День третій: боротьба з вітром

Якщо хтось думав, що на наступний день розвиднеться, то було геть не так. Навпаки ще й сніг почав сипати, тому речі були частково в перемішку зі сніжинками.
23. Той самий ракурс, що й на 16-му фото ще й на пару кроків ближче, але тим не менш видимість ще гірша:
На Туркул, під яким ми власне і стояли, ми взагалі бадьоренько забігли, так як якраз в те місце, що залишається без захисту наплічника, добряче надувало вітром. В той момент починав переживати за свою п'яту точку і намагався захиститись карепопой, але врятувала лише вершина з неймовірним видом і затишком від вітру. І от зараз наче і шкода, що не залишилось жодного фото, коли ми вийшли вище хмар, а сонце було ще доволі низько для різноманіття теплих відтінків. Але пригадуючи, що дзеркало було в рюкзаку, то якось і ок. Хоча і задумуєшся на рахунок легшого апарата для наступного разу.
24. Зі спуску залишилось чудове фото від Івана, яке передає умови:
Отак без видимості, з сильним боковим вітром, який як лезо залишав болючі відчуття на правій частині обличчя, ми тулили без привалів по хребту. Від вершинки до вершинки, поки не скинули висоту і не почали перевіряти чи всі в нормі, чи нічого не поморозили. Бо хоча і були замотані, але відчуття були, що там все пічаль-біда. Далі був спуск до Заросляка:
25. Спуск:
26. Обід в безпечному місці:
Біля Заросляка ми включили тупняк, розмірковуючи чи піти до водоспадів чи спуститись в Ворохту.

День останній: Ворохта

З Ворохтою взагалі історія кожен раз однакова, це місце де ти або до походу або після. І хоча там є де побродити, що навіть минулого лютого я розмірковував чи не поїхати чисто туди, але поки це був єдиний раз, коли вистачило часу погуляти і нарешті відвідати місця які вже дуже давно хотілося побачити.
Спуск в Ворохту був унилим, нас віз той самий водій з номальною музичкою (а в Карпатах це вже багато варто), але з кожним десятком метрів вниз снігу ставало все менше і менше. І от ще не доїхавши до КПП його геть не стало, що вже говорити про саму Ворохту. Та прокинувшись вранці мало того, що в теплі і після душу, так ще й зі свіженьким сніжочком знадвору, а потім і смачним сніданком-обідом, так шо все стало взагалі зашибісь.
27. 
28. Віадук у Ворохті — залізничний кам'яний арковий міст через річку Прут. Один з найстаріших та найдовших кам'яних аркових мостів (віадуків) Європи: довжина 200 метрів; протяжність центральної арки — 30 метрів. Збудований у 1895 році за часів Австро-Угорської імперії полоненими італійцями. Стан: не працює, паралельно побудований новий міст.
Коментарі:

Дописати коментар