Перші пару днів пройшли в розминочному дусі, але команда подолала моря й міста не для того щоб загоряти під водоспадами, тож наступного дня нас очікував раній підйом.
Початок наче добре пішов, ми швидко дійшли до с. Мазері трішки проскочили поворіт, але далі все пішло не так...
Ми топтали пилюку на дорозі і з кожним кроком ноги наливались свинцем. Команда переходила від ріденької тіні однієї дикої груші до іншої. Її кислі плоди трішки полегшували муки, хоч і робили щелепи терпкими. Проте настрій в групі був ... його не було. Справа в тому, що ми були ще доволі низько від рівня моря і як тільки вийшло сонечко, то все стало геть пічально.
За цей день ми пройшли доволі мало, але вибору не було - ми пообідали і отаборились. Навіть без цієї вимушеної зупинки ми вже трішки відствали від графіка і це не додавало бадьорості, але вірність рішення зняло напругу і сміх ставав чутним дедалі частіше.
Але не можна сказати, що ми витратили дану нам можливість впусту - було і прання, і купання, і ремонтування спорядження. А ремонтувати було що. Так як наш керівник до нашого похода завершив інший гірський похід 3ї категорії складності, то дещо в нього вимагало ремонту. Звичайно дехто був вище цього і просто загоряв.
1. А там за хмарами Ушба.
2.
3. Апартаменти і ремонтно-рятувальна бригада
Поки те, поки се - так вечір і спустився на наш табір. І вкотре з заходом сонця небо потроху почало затягуватись хмарами. Тобто на вулиці не було що фотографувати і можна було виспатись.
4. Півкомандне фото
Наступний день почався ще не почавшись, а точніше вночі. Швидко поснідавши колона туристів споряджена ліхтариками вийшла на маршрут. Ми встигли зайти за хребет до того як сонце почало припікати і найважчий підйом було подолано в тіні.
В першій частині дня було чудове місце. І прийшли ми туди от саме тоді, коли треба. Звичайно привал розтягнувся на більше ніж потрібно, але ніхто не був проти.
Це були ті хвилини, коли сонце перекотилось через хребти і освітило Ушбу всіма кольорами райдуги - наймальовничніший вид за увесь похід з неймовірно гарною вершиною.
5. Ушба
6. Ушба крупніше
7. Ушба ближче
Яким було наше здивування, коли піднявшись на перевал ми знайшли там закріплений український прапор. Так мало того під кінець нашої подорожі ми зустріли групу туристів, яка йшла майже нашим маршрутом, але оминаючи категорійні перешкоди. І от сидячи в автобусі котрий прямував до Тбілісі, голова сім'ї нам каже:
- О! То ви мали бачити прапор який ми закріпили.
8. Перевал Гуль, 2960м
9. Радіаційна зона
10. Керівник на фоні продовження маршрута
Відпочивши під рідним стягом ми рушили далі, попереду був траверс. І був він довго. Дуже довго. І дуже траверс. Якщо коротко, то він добряче нам запам'ятався. І кому чим, а власне мені місцем, де були скельні прижими і ми ледь не скалолазили з рюкзаками. Звісно, що частина групи у нас розумна і пішли туди далеко не всі, але хто пішов той отримав купу задоволення. І без дужок! Це був один із найяскравіших спогадів за той день. Хоча як пригадую той день, то він прямо майорів цікавостями, просто їх трішки затуляє сам траверс.
11. Частинка пейзажу траверса
Траверс — напрям, перпендикулярний напряму підйому/спуску. Вислів «проходити траверс(ом)» означає, що альпініст/турист рухається по схилу без набору і без втрати висоти. Морена — скупчення несортованого уламкового матеріалу, який переноситься і відкладається льодовиками. Так от про траверс. По-перше, він був довгий. По-друге, по морені. І по крупній, і по середній, і по дрібній. Морена була скрізь, добре, що хоч не в ботінках (але свої сліди на них залишила, добре, що хоч самі ботіки залишила). Сказати, що це було важко, це що дивитись фотографію світанку в ЧБ.
12. Безудержное веселье... А це лише початок траверса
13. Щасливі обличчя на привалі
14. В один бік
15. В інший бік
Спочатку було цікаво, але коли ми дійшли до однієї ділянки з сипухою, а нам потрібно було рухатись вгору, а ми вже добряче втомлені, то таке... Ще й на додачу все навколо сіре, або коричневе від іржі, якою вкрите каміння. І відсутність чогось зеленого і живого добряче деморалізує. Я вперше проходив таку ділянку і не мав до неї імунітету, тож скажем так - не самі приємні спогади, але гарні види.
16. Перевал Гулічала верхній, 3300м.
Все це трішки розбавила нова цікавинка - турік з перевальною запискою яку ми забрали, а поклали свою (цей момент є в кліпі) як доказ того, що ми були на цьому перевалі.
17. Перевальна записка
Але тим не менш серед усього цього був один оазис - а точніше озеро на висоті 3+ тисячі метрів над рівнем моря. Тут ми й пообідали й перепочили.
18.
19. Свааабода папугаям!
Ще трішки померзнувши під всіма вітрами і надивившись на останок на хребти і льодовики ми пішли ставити всі крапки над "і" з мореною.
20. Наша тропа
21. Вид на рятівну зелень
Та план понад усе, пятілетка за три роки і все таке, тож ні кроку на місці. І ми йшли, хмарка пилу слідувала за нами. Інколи каміння вілітало зі під ніг і летіло довжелезним склоном. Інколи морена так їхала під ногами, що здавалось немов ти на гірськолижнгму курорті тільки під ногами нема ані борду, ані лиж.
Отак воно якось і було, якщо не вдаватись у більш детальні подробиці, аж нарешті ми ступили на грунтову тропу якою і вийшли до озер Курульді. Це був шик! І не лише через завершення траверсу, а через місце в яке прийшли ну і смачний нарзанчик в кружці.
22. Вид з "вікна"
23. Затишна місцина
24. А ось майже повний вид на місце стоянки - з однієї сторони хребет на вершину, з іншої - панорама на хребет і озеро.
25. Вид в іншу сторону- також хребти.
Тут і завершилась перша частина похода навколо Ушби, далі був шлях у Местію по заброску, короткий відпочинок з відвідуваннями музею Хіргіані і трансфер на початок другої частини.
26. Прощальний вид на Ушбу
27. Довга дорога вниз.
Поки ми пройшли лише одну категорійну перешкоду, попереду були льодовики, перевали і вид на Безингійку.
Дописати коментар