В якій водоймі краще купатись?:: Трійка в Приказбечі

Є в туристів така традиція як купатись в кожній водоймі на своєму шляху. Так як невідомо коли ще буде така можливість. Водойма то може й буде, але невідомо під яким прошарку льоду і снігу, тому задовільняйся тим що маєш. На цій ділянці в ролі ванни в нас було заплановане озеро Келіцад, але як виявилось є дещо приємніше ніж високогірне озеро.

В попередній частині наша команда вже пройшла перевал Хорисар Південний (1Б) і тут мова піде про оз. Келіцад, вулкан Шерхота, перевал Есі Високий (1Б) і все інше, що нам зустрілось на спуску в долину Кетрісі.
1. Карта:

0. Вид з перевалу Хорисар Південний на вулкан Шерхота (за хмарою) і десь правіше оз. Келіцад

Підхід до озера був хорошим, а після моренного Хорисара так взагалі ідеальним. Ми вже добряче підтомились, я взагалі вирішив порозглядати краєвиди під ногами. Але насправді підйом був звичайним і описувати нема що - трішки дрібної моренки, місцями грунт, так що йти легко, але і зайнятись нема чим. А от коли вже почало виднітись спочатку схил майбутнього перевалу, а потім і озеро - то стало набагато цікавіше розглядати краєвиди.

1. Фінішна пряма до озера:

Обравши vip-місце мало того, що на ідеально рівній поверхності так ще й на травичці (хоч і не густрій, але зелененькій і м'якенькій), ми тут же розгорнули наш переносний будинок і забадяжили обід.

Ще до обіду було вирішено, що ми встигаємо піднятись на сусідній вулкан. Не скільки заради виду, більше в акліматизаційних цілях. І тут треба додати, що вже пройдений перевал Хорисар Південний був на висоті 3430м, озеро на висоті 3100, а вулкан - 3694м.

2. Старт:

(фото Івана)

3. Вид на озеро зі схилу вулкана.

Попереднє фото зроблено з тієї висоти куди я дійшов. 

Чому так сталось і що було далі?

Отже, пообідавши і зібравшись йти на вершину я з перших кроків запідозрив, що щось не так. Спочатку подумавши "ну ок, трішки засидівся" і пішов далі. Але якось воно з кожним кроком легше не ставало. Із почуттів - важкувато дихати, слабкість і невелика головна біль.

Пройшовши до першого привалу задав сам собі питання "а чи треба воно мені?" і не знайшовши відповіді, так як вершину було затягнуто хмарами, а озеро і звідси гарне, вирішив далі не йти. Думки про акліматизаційні плюшки в той момент взагалі не відвідували. Тож після короткого діалогу з Богданом було вирішено, що вони підуть далі без мене.

Зовсім не приємно всього на третій ходовий день пасувати радіальну вилазку, але як вже писав в попередній частині, цього разу старт маршруту якось ну геть не пішов. І того, спуск (а це була десь третина, може трішки більше, частина підйому) в мене зайняло майже 50хв, в той час як інші спустились з вершини за 1,5 години. Стан був геть какашечний і по приходу в табір першим ділом обладнав  собі спальне місце і відключився.

Потім спустились рєбятухі і Іван сказав, що дарма не спустився зі мною, так як його накрило на вершині і йому було ще гірше ніж мені. Але це не завадило Богдану наспівувати біля обриву - "Кружит голову ай до упаду", "підтримуючи" моральний дух товариша по команді :)

Це якщо коротко про наші перші, але не останні недуги з висотою. В цей день закінчилось все тим, що ми з Іваном зайняли місця біля виходів, так як обох мутило, але на цьому з основного і все.

Найбільше на означає найкраще - оз. Келіцад 

Келіцад (груз. ყელიცადის ტბა) — озеро в Грузії на кордоні з Південною Осетією.  Знаходиться на Кельськом вулканічному плато в зоні згаслих вулканів та вулканічних озер.

4. Озеро з вершини вулкана:

(фото Івана)

Ну і звичайно дочекавшись поки сонце сховається за хмарами і на вулицю прийде дубарь ми пішли освіжити себе в озері. На вскидку температура можливо десь 17⁰, яка це? ну, ноги німіли не дуже швидко, так що входить в зону температури "нормально", але особливо не покупаєшся.

Це озеро хоча і не стало рекордсменом по висоті (далі було вище) і по самим яскравим враженням, але було найбільшим з усіх в цьому поході та і всих попередніх також.

Ось, що про озеро пише Вікіпедія:

Околиці озера - улюблені місця для ведмедів і сернів, так що тут висока вірогідність побачити їх поблизу. Також на озерах проростає гірська Арніка - рідкісна квітка, що занесена в червону книгу.

Тварин не бачили, а от квіти пам'ятаю.

Перевал Есі Високий (1Б) 

Перевал як перевал, що про нього писати.

Перевал не складний, проходиться за один перехід, а беручи до уваги, що під ним чудове місце ночівлі, то взагалі нема ніяких проблем щоб вранці піднятись на нього. Під кінець перевалу, починаються гарні скелі, хоча їх і не багато, зате вид з перевалу в бік озера дуже гарний. Нам пощастило і було повністю безхмарна погода, то було, що пороздивлятись, ну і нарешті вулкан було видно в повний зріст.

5. Милуємось видами:

(фото Івана)

6. Підйом на перевал

(фото Лариси)

7. Нарешті перевальна записка, а то на Хорисарі її не було, а в попередньому поході ми взагалі не відкопали жодної перевальної записки:

(фото Лариси)

8. Камінь для позування:

Технічні характеристики:
• Назва: Есі Високий / Эси Высокий
• Категорія: 1Б
• Висота: ~3300м
• Район: центральний Кавказ
• Що потрібно із спорядження: льодоруб/трек-палки, каска;
• Поверхня: морена різного калібру, але не більше середньої;
9. На перевалі з видом на озеро та згаслий вулкан:

10. Групове фото на перевалі:

11. На фоні спуску, рельєф доволі крутенький, але проблема в основному була зверху (між скель) - там просто пройшли зигзагом, а далі на снєжнік:

(фото Лариси)

Спуск

Якби спуск не був таким насиченим, то цього б пункту і не було. Все починалось буденно - середня морена, крупна морена, дрібна морена, о! нарешті травка. Затяжні спуски і от наша тропа кудись ділась, а ми траверсуємо крутенький трав'яний схил (тропа виявилась під нами метрів так на 150+ нижче нас).

Але насправді запам'ятався спуск не тим трохи стрьомним траверсом, а наступними місцями:

12. Сірчате джерело:

13. Воно булькало (і не тільки в отворі, а й місцями під землею) і добротно штинило, не дивно, що навколо джерела нічого не росте:

14. Місце де зійшла здоровенна сель. І тут GoPro грає не на руку, так як "вирівнює" утворений яр, в реальності від масштабу стає трохи не по собі:

Мінеральні вани

В нашому досвіді були купання по-класиці: водоспади, гірські річки та озера; навіть колись було екстремальне зимове купання в Чорному морі (після цього похода, але чомусь не вставив фотографії). Та цього разу було дещо таке, що думаю запам'ятається на довго: спускаємось ми такі по долині річки і ще зверху бачимо цікаве місце - тече собі річка, а потім різко в одному місці вода стає білою-білою, а береги рудими. "Ну ок" - промайнуло в голові, адже вже трішки підзадовбались, та і на годиннику була обідня година, а мені в ці години багато що по барабану. І от доходимо до цього місця і бачимо, що з під каменів б'є сильне джерело нарзану і вода далі вже тече більше мінеральна ніж просто гірська.
15. Там де проста річка перетворюється в мінеральну:

16. Бульбашки:

Впали ми на цьому місці на обід, а після приємної трапези прийшов і час банних процедур. Вода була ну дуууже холодна, але відчуття ні з чим не порівняти. Таке відчуття, що лягаєш у щось на зразок пухлого снігу який під тобою не збивається і завжди м'який, вода наче і є але ти ти майже нічого не відчуваєш. Так що поки це переможець в номінації "В якій водоймі краще купатись?" :)

17. Купання

(фото Івана)

18. Ще одне цікаве місце на спуску:

(фото Івана)

Відносно не далеко (4км в один бік) від нашої вечірньої стоянки були повністю мінеральні озера і частина групи туди пішла, але ми з Іваном ще на відходняках після Шерхоти вирішили початувати табір. До речі, по дорозі до озера наша група вперше пересіклась з Пітерцями - група з якою ми ще пару разів пересічемось в горах, і навіть на стоянці під Казбеком.

19. Долина в яку ми відправимось на наступний день: вліво йти не можна, по центру погранці і розвалини, а нам за розвалини і направо:

20. Місце стоянки і вечеря:

(фото Лариси)

21. Вид з намету: