Суатісі

І так, Суатісі. Суатісі - це село, Суатісі - це вершина, льдовик і перевали, Суатісі - це хард-кор. Суатісі - це обговорення ще на початку планування маршруту, обговорення в поході і після нього.
Що ж це звір і що ми там робили і що не зробили?

Обережно: тут може вийти багато сумбуру, багато роздумів і ворожіння на кавовій гущі.

Якщо почати з початку, то мова йде про гірський похід 3-ї категорії складності команди "goto the White rabbit" з т.к. "Глобус". Занурюємось в цифри і дивимось в табличку, що воно таке 3-тя категорія:

Таблиця 1 - вимоги до гірських походів (скорочена таблиця, повну можна знайти тут):

З усього цього нас цікавить тільки те, що офіційна максимальна складність в цьому поході може бути 2А, що це значить - звертаємось до наступної таблички:

Таблиця 2 - Таблиця оцінки складності перевалів, вершин та траверсів у високогірних походах (скорочений варіант, повний можна знайти тут):

Нарешті відкриваємо фото з якого почалось наше знайомство з цим місцем і дивимось про, що йде мова:

1. Фото Михаїла Голубєва, вершина Суатісі-хох (4462 м):

І щось якось це не схоже, а ні на "снігові та льодові схили середньої крутизни", а ні на "закриті льодовики" чи "нескладні льодопади". Найпростіший маршрут по каталогу - 3Б, але і так очевидно, що це не наш варіант, а назва - чиста жовтизна :)

Насправді не так, просто кожен називає все по своєму і в рамках свого походу нашу мету (і як далі буде зрозуміло для нас це була зв'язка перешкод) ми називали просто Суатісі.

2. Вид на Суатісі який відкрився нам з долини річки:

*фото Івана*

Частина перша: перевал Суатісі Середній (2А)

Категорія 2А, каже нам про те, що це хоч і максимальна, але допустима в нашому поході, та і сам перевал виглядає зовсім адекватно:

2. Перевал (фото взято зі звіту "Новинского Николая Борисовича", сам звіт лежить тут):

Але є одне "але", знову повернемось до загального виду:

3. Загальний вид з орієнтовною ниткою маршруту до перевалу:

*фото Івана*

І якби щоб дійти до перевалу треба спочатку подолати льодопад, але "нескладні льодопади" нам дозволені, тож:

Частина друга - плани і підхід до льодопаду

Тут буде доречним уточнити про підготовку: ще з самого початку ми знали про цей перевал і про підхід до нього, та і в цілому підготовка до походу була під 3-тю категорію, яка включає в себе все описане в таблиці 2, отже готувались і до льодопаду (найцікавіша частина була в Кам'янці на бурульках). Тобто було не так - "а чи не піти нам... ммм... наприклад сюди?". Хоча всі розумні заднім числом, то залишимо підсумки на завершення розповіді.
Ми планували отаборитись на мінімальній відстані від льодовика, рано вранці підійти до нього, ще раз оглянути місцевість і подумати, що там і як. В ідеалі (по часу) було б стати під самим льодовиком, але було два нюанси: не було відомо чи є там нормальна галявинка (власне ми її потім і не знайшли); треба було перейти доволі потужній брід. Головну роль зіграв другий пункт і було вирішено перебродити вранці в сподіванні, що рівень води, за той час, що льодовик засне, хоча б на небагато, але спаде.
6. Табір:

І як видно з фото до льодовика залишався брід + один перехід. Це був не перший наш брід, але поки найпотужніший. Тут можна довго розписувати про апофіоз холоду, про сильну течію і тренування бродити стіночкою, та поки це опустимо і так вистачає про що написати.
7. Місце привалу для огляду місцевості і розмірковувань (7:30):

*фото Івана*

Отже, уточнений план був такий: підходимо максимально до льодовика – в районі чорного п'ятна робимо станцію – Іван вішає першу мотузку – потім жумарю я (з рюкзаком як і всі подальші учасники) – спускається Іван – жумарить Бодя – жумарить Іван і паралельно Бодя страхує мене щоб вішати наступну мотузку.

Частина третя - як воно у нас вийшло

З першою частиною плану - підійти і зробити станцію ніяких проблем не було.

8. Бодя робить нижню станцію - 8:30:

*Фото Лариси*

9. З іншого ракурсу:

*Фото Івана*

Далі був інструктаж від Богдана і черга за льодолазанням.

10. Льодолазання від Івана - 9:10:

*Фото Лори*

11. З іншого ракурсу:

Найцікавіше в фотографії №11-ть те, що дисторсія від GoPro чудово дурить на рахунок нахилу. На фото виглядає нібито Іван ледь не плазує. А на фото №10 взагалі здається, зо перепаду і нема, що протирічить тому, що видно на фото №2. Ось такий обман в масштабах, коли оком нема до чого прив'язатись та + ще техніка додає своїх викривлень.

Іван взнайшов вдале місце для наступної станції в невеликій розщілені, в якій було зручно стояти і інколи можна було майже присісти. Але спочатку туди було необхідно залізти. Жумарити, то не льодолазити з нижньою страховкою, але перший протяжний жумаринг з повним рюкзаком мені якось не дуже зайшов. Добре, що лід лежав так, що після перегибу (на фото #11 Іван якраз підлазить до нього) було доволі полого з крутим підйомом перед станцією. Чи то наступні були настільки емоційними чи то простий (хоча б і перший в такому місці) жумаринг був звичайним, але особливо додати щось окрім того, що було фізично важко і нема чого.

Іван пішов вниз, я чекав на підйом Богдана який далі мав мене страхувати, робити особливо не було чого, окрім намагатись примоститись; єдине розважалово було розглядати дрібненькі камінці не більше ніж пару сантиметрів, котрі злітали набагато правіше (якщо дивитись в той бік звідки піднімався Богдан). Інколи різноманіття вносили такі ж невеликі поодинокі камінці які пролітали ліворуч, але також не менше ніж п'яток метрів. Але одного разу зверху роздався неабиякий гуркіт і далі пам'ятається лиш крик "КАААМІНЬ!" в надії, що мене почують з-за перегибу. На щастя камінь, десь з дві долоні в купі з дріб'язком, пролетіли правіше від того місця де йшла мотузка.

З-за перегибу показався Богдан і вніс ще більше різноманіття - в нього сповзла одна з кішок, що привносило неабияку незручність в підйомі, тож його подальший підйом був під акомпонемент високолітературної лексики яка стихла, коли в двух метрах від нього повністю безшумно приземлився чемодан.

 – Далі піднімаємось? – було перше питання яке він задав ставши на страховку у відносно безпечній хованці.

Насправді думати навіть не було про що, менше ніж за пів години прилетіло два дебелих каменя, сонце піднімалось все вище, а отже і шанси, що каменів стане більше були гарантовані. А попереду треба було вішати мінімум дві мотузки + половина групи ще була внизу.

12. Обід внизу:

*Фото Лори*

З моменту початку Іваного підйому і до мого спуску пройшло 2 години.

Частина четверта - роздуми

І як то кажуть цікаве було тільки попереду, без такої інтриги, як до цього, але написати є про шо.
По-перше, посеред обіду пішов дощо-сніг і каміння зовсім перестало летіти. Абіднєнька однако. Далі то пішов взагалі нормальний такий дощ і місце для намета ми вже шукали хоч і не повністю мокрими (тобто хто брав участь у "марофоні загнаних коней" після подолання перевалу Південно Халдейський нічого не втратив, рекорд поки не побито), але на ранок сушка була масштабна.
13. Ракурс в один бік

*Фото Івана*

14. Ракурс в інший бік:

*Фото Івана*

Але тим не менш була супер-ясна ніч
15. 

*Фото Івана*

По-друге, ми так швидко прийняли вірне рішення, котре змінило багато: тренування, плани, розуміння, що спустившись вниз не залишилось взагалі ніякого ентузіазму. Насправді залишилась ще цікава частина по зйому мотузки (так як ми трохи лопухнулись, але вцілому вже нікуди не поспішали), але я щось так потух, що до кінця походу шкодував, що впав в униніє і просто пасонув там де можна було отримати фан. Але вже сталось, та і подальша частина була вдала, тож осадочок треба просто струхнути.
Ну і основна частина, це наші подальші плани. Вони були оптимістичні і трішки поспішні, відіграли значну роль в третій частині і ... навчили нас дечому. Якщо коротко - розглядався варіант зекономити дні + під'їхати аж до погранців, а не топати пішки і на запасні дні повторити підкорення. Якщо коротко - ми не повернулись і добре.
Чому не повернулись? Пройшовши другу (технічну) частину походу ми не відпочиваючи ломанули третю (заключну) і чи то з холоду в тепло, чи то просто розслабились, але топали ми зовсім ніяк, ну от геть ніяк. Після такого ні про яку технічну ділянку і думати нічого. Але насправді в останні дні в нас сталось невеличке ЧП з участю бджілки і ми в терміновому порядку завершили похід.
Чому добре що не пішли? Якщо підсумувати всі наші обговорення перешкоди, то:

Льодовик цікавий в технічному плані тим, що дозволяє пройти дуже цікаву і в той же час доступну ділянку. Але хоча згідно каталогу це перешкода 2А, її проходження рекомендується в рамках походів 4-ї категорії або ж групою з попереднім досвідом 3+.

Точно остання частина - все, що не помістилось

16. Ось так виглядає поселення - Суатісі:

*Фото Івана*