Травнева Чорногора від Карпатських Лосиків

На будь які свята навіть на зимові, взяти те ж Різдво, на вокзалі можна зустріти багатенько туристів, але травневі це справжня туристична година пік. Ми вирішили внести власний вклад в травневий флеш-моб і протоптати карпатських стежок. Планувався не напряжний чотириденний похід, але хтось забув вимкнути режим "лосі".

Сам похід в нас організувався дуже швидко, в якійсь частині подорожі в Чорнобиль ми з Юрой обмовились за травневі плани і вже на зворотній дорозі був готовий маршрут який в принципі не притерпів ключових змін. В оригіналі маршрут виглядав так:

  • День 1й: добратись до с. Шибене і дійти до оз. Марічейка. В принципі ми так і зробили.

  • День 2й: піднятись до обсерваторії, погуляти біля Вухатого Каменя і пошукати місце для ночівлі. І з цього моменту ми пішли вже не по графіку, але про це далі.

  • День 3й: дійти до оз. Несамовите, відвідуючи всі вершини які закортить.

  • День 4й: пройти далі по хребту і спуститись водоспадами до Заросляка.

В результаті маршрут був такий як запланували (без використання запасних варіантів для останньої ділянки), але дні склались по інакшому.

День перший: добіралово + прогулянка до оз. Марічейка

Хто не їздив у травневому плацкарті той багато що втратив, це те, що потрібно хоча б разок пережити для того щоб вдихнути повний букет життя і це випробування або тебе зміцнить або ж розіб'є твою психіку в дрізки. В нас було доволі "стандартна" програма: трішки туристів там, трішки там і бонусом провідниця яка все не могла заспокоїти власницький командний перфекціонізм: то не так занавіска висіла, то потрібно світло вимкнути, то треба знайти винуватця, що осмілився замовив чай.
Квитки ми брали по максимуму завчасно і основна частина групи їхала разом, останній учасник  - Діма, з яким я ще ні разу не ходив (як то кажуть "багато чув, але ніколи не бачив"), не знав чи поїде до останнього. Тож ми взяли чотиримісний намет і хавку на чотирьох, а Діма був повністю автономним. В результаті він відправився ще в обід і планував переночувати в околицях Ворохти. Отже, команда з п'яти учасників і двох наметів чекала зустрічі з Чорногорою (а намет то був саме той з яким ми пройшли трійку в п'ятьох і хоча тоді все пройшло чудово, та я був радий, що в нас було все-таки два намети).
В Ворохті ми об'єнались і дуже вічливий Микола Петрович (+38 097 933 64 12) довіз нас до Шибенего, де залишався останній пункт для того щоб розпочати похідну частину - віддали документи погранцям і нас пустили за завітний шлагбаум за яким нас очікували 7км до оз. Марічейки.
1. Нарешті побачив тритона, в цей день також повезло розгледіти чорну білку, бо до цього бачив лише чорну блискавку:

На підході до озера почали траплятись сніжні галявини і так як це був всього перший день, то почались мучити питання, а що ж там вище, якщо вже тут снігу багатенько. Та вийшовши безпосередньо до озера, побоювання притихли - на сонячній стороні не було і клаптику снігу, а от з іншого боку озера його вистачало.
2. Оз. Марічейка:

Так як ми взяли їжі на чотирьох (і її було достатньо), а в Діми було обмаль часу щоб щось заморочуватись, то в результаті на вечерю в нас виходило перше і друге блюдо. Зовсім не погано як на мене.
3. Бонусна картопля від шеф-повара. На останню вечерю був ще один картофан, але вже від мене, тому не дивно, що фото саме з першого дня:

В багатьох командах часто використовується фраза "в поході харчуюсь набагато краще ніж вдома", в важких походах взагалі є практика заготувати харчі на якусь цікаву їжу щоб хоч якось побалувати шлунки, а то сушені продукти вони такі, ще й навантаження понаднормові.
Але ж його ще треба приготувати. От в перший зимовий похід в нас вийшов найсмачніший плов який зовсім не те, що не пригорів, а й не пристав до стінок. А все через те, що було вогнише, а біля нього ж треба щось робити от по черзі і перемішували.
Цього ж разу в нас взагалі було як в ресторані і тобі сніданок доки ти похрапуєш і тобі супчик, отже обирайте хорошого шеф-повара і буде вам щастя. В нас ця посада без обговорень відійшла Юрці і всі були не тільки ситі, а й щасливі.
І так як почали фігурувати імена, тож час познайомити із командою, а точніше з тією частиною яку відпустили з роботи:

І так "Карпатські лосики" організувались в наступному складі:

 • Ігор – людина-мачете, відповідальний за тепло і затишок, тобто за костер;

 • Діма – людина-історії, відповідальний за цікаві і повчальні історії з альп походів;

 • Надя – людина-навігатор і власник титулу "найлегший рюкзак" так як єдина дівчинка в цьому забігу;

 • Юра – людина-шеф-повар, організатор найсмачнішої похідної їжі;

 • Андрій - а я просто організатор :)

4. Зоряна ніч:

5. Ось такий готель тисячі зірок був над головою протягом усіх днів:

6. Темна сторона озера:

День другий: до Вухатого каменя через Смотрич

Як звучало в нашому поході під час обговорення фотоапаратів – "найцікавіші кадри виходять коли сама жопа-жопа", так от, самої сніжної ділянки на фото нема. А вона була саме від озера до початку підйому на Піп Іван Чорногірський або просто Чорногора. 

7. Пошук вершин на карті:

Так як маршрут придумувався мною, а останній раз я займався спортом в останній день трійки (тобто вже скоро рік як, а звіт ще до сих пір робимо, привіт Богдану), то другий день в нас планувався матрацний і якось було геть не очікувано, коли за розмовами вийшли на фінішну пряму до Чорногори. Бо якось в квітневій одиничці воно запам'яталось як важкуватий підйом, ну тоді і ми були не такі і вітер збивав з ніг, коли цього разу був штиль. І от так і думав, що той схил мені був дуже знайомий (перегляд похідних фотогарфій підтвердив), в попередній похід в один момент ми пішли траверсом (категорійний же похід) замість того щоб йти по тропі, мабуть тому він і був важкеньким.
8. На фоні з Білим Слоном:

"Білий слон" - фразеологізм, що визначає щось надзвичайно дороге, але непрактичне й безглузде.

Астрономічна і метеорологічна обсерваторія на вершині Піп Іван, також звана умовною назвою Білий Слон - колишня обсерваторія на горі Піп-Іван; найвища розташована споруда в Україні, в якій постійно жили й працювали люди (2028 м над рівнем моря). Діяла в 1938-1941 рр.

9. Відробляємо хліб із засідки:

Навколо обсерваторії ми довго не бродили, так як в цей сезон тут окрім привалу нічого робити, а в середину вже не пускають - всі вікна заклали цеглою. Так що вже як раніше не заночуєш, на щастя в квітневому поході ми поставили пташку навпроти пункту "заночувати в найвищій споруді в Україні, в якій постійно жили й працювали люди", а нічка то дійсно була історична, після такого то вітру та в затишок (наскільки він можливий в промерзлій будівлі).
10. Власне мене цікавив єдиний ракурс для історії:

11. Ось так виглядав хребет: трішки сніжку з північної сторони і без снігу на самій тропі:

- Хочеш класну фотографію? - інтригуюче запитав Діма.
- Ууу, - підтуплюючи прозвучало у відповідь.
- Подивись на ноги.
12. Діма був самою щасливою людиною, знімаючи рантовані боти. Але з його подачі й інші кайфували занурюючи на привалах ноги в сніг:

Побачивши, що ми добре випереджаємо графік, вирішили що обідатимемо вже біля Вухатого, а ночівлю перенесемо далі по хребту - до оз. Бребенескул. І так як частина групи вже була на Вухатому, то нам добряче фортонуло і в нас була радіальна вилазка переповнена задоволенням, що хоч рюк і легкий, та лежить на траві, а не висить на спині.
13. На підході до Смотрича:

Власне до цього я на Смотричі не був, як і на багатьох інших вершинах Чорногірського хреба, ну так якось склалось. В результаті похід вийшов заповненням пробілів - ми пробігли все, що зустріли. Погодка дозволяла, то чому не скористатись чудовою нагодою.
На самій вершині Смотрич відкривається чудовий вид в усі боки і назва з вершини виглядає дуже природньою і виправданою. Та і взагалі вершинка популярна серед туристів та комерців: близько від Дземброні; судячи з фотографій, то і підйом там мальовничий; поряд ще одне цікаве місце - Вухатий камінь та і до обсерваторії не далеко, а ще там є невеличка печерка.
14. Вид на Смотрич:

На цій території в роки першої світової війни проходили бойові дії, сліди яких залишились по сьогодення: окопи, укріплення, залишки колючого дроту.
15. Колючий дріт:

16. По дорозі до Вухатого каменя:

Про вухатий камінь написана наступна річ: "На вершині Вухатого Каменя та її схилах є чудернацької форми скелі, які в народі називаються «церквами»". Про такі назви я не чув, але скелі дійсно чудернацькі, комусь цікаво буде побалувати фантазію пошуками асоціацій, комусь полазити. І того і того тут вдосталь, ще й пейзажі чудові.
17. Вухатий камінь:

Пообідавши подвійною порцією ми поспішили далі. Не те, що ми спізнювались, в нас вийшов такий комфортний режим. Привали ми особливо не відслідковували, зупинялись скрізь де було цікаво, благо таких місць було з головою.
18. Споглядання карнизів:

19. Споглядаючи залишки зимової краси і не скажеш, що температура вже майже як літня і сонечко ой як припікає:

20. Галявина крокусів:

21. На Бребенескул також зганяли радіально:

Можливо це б були і всі історії за день якби не один момент:
Повернувшись до розвилки де Юра наглядав за рюкзаками, ми дізнались, що доволі велика група туристів обійшла нас і була на підході до озера - місця нашої чергової ночівлі. І хоча місця там мало вистачити на всіх, але хотілося відхватити саме кошерне, тим паче, що група безпечно стала на привал. Наздогнали групу ми біля снєжніка і поки вони сором'язливо на нього споглядали, Діма, котрий був в голові нашої зграї, сіганув і з грацією лані перебіг всю сніжну ділянку, і вже займав зручну, а головне безпечну галявинку, доки підтягувались залишки групи.
22. Майже льодяна лагуна у виконанні оз. Бребенескул:

Бребене́скул — найбільш високогірне озеро України (1801 м над рівнем моря). Розташоване в котловині між горою Бребенескул (2035 м) і Гутин Томнатик (2016 м).

Якщо не вдаватись в деталі, то звісно люди ще ті свині. Більше сміття в Карпатах я бачив лише біля оз. Несамовите. От наче і добре, коли доступне, але ж якою ціною.

День третій: як ми побачили лисицю і знайшли скарб

23. Ранковий вид на озеро з "безпечними" стоянками. І зараз трішки шкода, що не поплавали серед льоду:

Наступний пункт був Гутин Томнатик (2016 м), але з цією вершиною вже стільки всього пов'язано, що заслуговує на окремий пост. Скажу лише, що вид від озера на відроги Томнатика дуже гарні і не вписуються в гірський ансамбль Карпат, але в цьому випадку це є плюс, так як вносять різноманіття в рідні пейзажі.
24. На спуску з вершини:

25. Карнизи нависають збоку від озера:

Потім були Ребра (2001 м) і до Шпиців нічого цікавого не відбувалось.
26. Ракурс з Ребер:

Мабуть якщо про кожне місце писати, що воно не властиве Карпатам, то вийде плутанина. В принципі на фоні ребер і сусіднього місця Шпиці виглядають органічно, але все ж таки з родзинкою.
Це місце настільки цікаве, що два роки тому я зібрав рюк і відправився в сольнік тільки заради того щоб подивитись на це місце на світанку і скажу, що не прогадав (цього ж разу лише порозглядали, б коли сонце в зеніті красу цього місця не передаси). Потім ще була туманна вилазка в цьому січні, але того разу ми окрім туману нічого і не побачили.
27. Гуляючи зверху ми вгледіли лисицю яка бігала по снігу:

28. Трішки зуму, видалення шумів і ...

*Жартую це кримська лисиця*

29. Вид на Говерлу:

А ввечері ми знайшли скарб. Не скажу, що в нас було мало їжі, але три консерви тушонки на галявині яка зовсім не користується попитом, були приємним бонусом намазані на хліб – "бутер по мажорськи".
А ще ми зробили швидкісний спуск, побігали по снігу і проходили витоки Прута, все-таки з Говерли тече.

День четвертий: останній

Ось якось так наш похід і пройшов, весело, легко і цікаво.

30. Прутський водоспад:

Порада: можна клікнути на будь якій фотографії і переглянути їх в галереї.