Це заключна частина першого тому великої подорожі по Патагонії. В попередній частині ми з Юрой спустились від кемпінгу, що стоїть під Серро Торре до містечка Ель-Чальтен.
1. Дорога вниз:
Місто Ель Калафате
...ми таки вирішили перенести рейс на більш ранню годину і хоча диспетчер просив це зробити напередодні, але в горах зв'язку по-класиці майже нема. Тож перегравши плани нам довелось покластись на вдачу. По приходу диспетчер спочатку відмовив, але водій, що був поряд обурився, так як автобус був на половину порожній. Тож нам пощастило.
З цього дня у нас майже не залишилось фотографій. Пам’ятаю тільки, що на зворотній дорозі побачили страусів, котрі мирно паслися на перехресті. Із невиразних спогадів ще залишилось те, що в хостелі міняли гроші на місцеву валюту. Ще був дуже дивний магазин з не самими свіжими м’ясними запахами. Схоже ми добряче втомились.
Автовокзал в Ель Калафате не вийшло знайти на етапі підготовки. Він був єдиний на маршруті який на нашу карту було нанесено сірим кольором з відміткою "потрібно шукати". Так і вийшло - по маркеру ми прийшли на покинутий автовокзал. Новий автовокзал, виявилось, стояв на периферії міста не далеко від нашого житла, старий же був майже в центрі. Можна було вирішити, що ми зробили зайвий крюк, не спитавши в хостелі куди йти. Проте нікуди ми не спізнились і, до того ж, зустріли цікавого мешканця. Хоча в наступному томі буде місце де ми зустрінемо усіх тварин яких бачили протягом усієї подорожі і навіть більше, але саме біля покинутого автовокзалу зустріли дивного птаха на дуже гарному хвойному дереві. З довгим і худим дзьобом він нагадував доісторичне чудовисько, на ділі ж виявився, що це Ібіс сірокрилий або Бандуррія. Проте на фоні того, що нам скоро їхати до старезного льодовика, така зустріч доповнила атмосферу.
2. Ібіс сірокрилий або Бандуррія:
Льдовик Періто Морено
На годиннику була одинадцята, коли в довідковій дізнались, що найближчий рейс до льодовика відправляється о 13:30, а повертається о 20:00. Коштувало це $800 (на щастя в аргентинських песо, в доларах це було ~10$). Тож у нас було достатньо часу щоб зібратись, пообідати і відправитись до величезного льодовика.
На автовокзалі ми призадумались: “а що там робити чотири години?”. Так як не збирались спускатись на лід чи плавати на човні, то чотири години дивитись на лід наче забагато. Чи ні?
На лід ми не пішли по декількох причинах. На довгу прогулянку вже не встигали, коротка ж сама по собі була не такою цікавою. Але все-таки не пішли в основному через вартість. Бо коли ти не один раз був на льодовику і маєш все потрібне спорядження, то заплатити вже набагато важче. Хоча сам добре розумієш чому вартість саме така. Та і льодовик того вартий.
Але якби ми робили все, що хотілось, то ні бюджету, ні часу на цю подорож не вистачило б і вона просто на просто з етапу планування ніколи не вийшла (але й ми схитрували - спочатку купили квитки, а потім все спланували, тож дороги назад не було, ліміт є ліміт).
Але як сильно ми помилялись - чотири години було мало щоб намилуватись льодовиком!
3. Перший погляд на льодовик:
Найдовше на льодовику я провів під Казбеком, коли вдалось заночувати на ньому, але він був “закритим”. На відкритому Лардааді, який свого часу вразив більше ніж гори Сванетії, вийшло погуляти всього пару годин. Тут же ми не спішно милувались чотири години. Нікуди не поспішаючи, переходили з одного оглядового майданчику на інший. То фотографуючи, то розглядаючи сєраки в бінокль. Льодовик приковував погляд і не відпускав. Звичайно, як і всі, ми очікували, коли від нього відколються брили. Вони були вищими ніж дев’ятиповерховий будинок і піднімали здоровенні хвилі, через які човни не наважуються близько підходити до льодовика.
4. Текстура яка поглинула нас з головою на години:
5. Повна картина льодовика:
Назва: Льодовик Періто-Морено (ісп. Glaciar Perito Moreno), названий на честь Франсіско Морено.
Розташування: національний парк Лос-Гласьярес на південному заході аргентинської провінції Санта-Крус. Найближчим містом є Ель-Калафате (~75км по дорозі до центру міста).
Розміри: ширина - 5км, середня висота над водою 50-60м, глибина - 14км.
Швидкість: в середньому 2 метри на день, приблизно 700м в рік.
6. Інформаційна табличка:
7. Оглядові майданчики тут побудовані дуже грамотно і увесь час ми просто переходили від одного до іншого:
8. Трипалубні кораблі добре допомагали в тому щоб зрозуміти масштаби. Висота 50-60 метрів, ширина п’ять кілометрів, довжина чотирнадцять кілометрів. І все це перед тобою.
На льодовик ще колись буде час повернутись, думаю і льодову печеру вдасться відвідати. Але в усіх походах лише зрідка виходить зупинитись саме там де найкрасивіше. То відстаєте від графіку, то погода сприятлива і потрібно встигнути. Або ж це взагалі технічна ділянка і твої думки зайняті іншим.
9. 
Тут ми були звичайними туристами, стояли і милувались. Так могло продовжуватись цілий день чи навіть довше. І це було дуже вірним рішенням - насолодитись тут і зараз і не поспішати.
Галерея
FAQ
● Координати автостанції в Ель-Калафате: -50.337493, -72.245168
● Координати льодовика: -50.472757, -73.036416
● Вартість автобуса: 800ARS ~ 10$ (січень 2019р)
● Скільки їхати: ~1.5 години автобусом
● Вартість входу в парк: 800ARS ~ 10$ (січень 2019р)
● Чим можна зайнятись окрім споглядання з майданчиків: екскурсія на човнах, екскурсія з виходом на льодовик.
Стати частиною пригоди легко
Перший том вже надруковано в двох варіантах і вони доступні до замовлення:
● Фотокнига це підбірка постів про першу частину подорожі: «Fin del Mundo» та «Parque Nacional Los Glaciares» на фоні фотографій з подорожі. Перший том вмістився на 80 сторінках розміру 20x29, серед яких є фото-розвороти неймовірних краєвидів завширшки в 40см. І так це фото-книга з чудовою якістю друку на спеціальному папері, котрий не гнеться під своєю вагою і має приємний рельєф.
● Журнал - це розширена версія на 98 сторінок, що містить додаткові фото-розвороти. Він роздрукований на щільному глянцевому папері 115г/м2 формату 200х286мм та має м`яку обкладинку.
10. Том 1:
11. Уривок:
12. Перейти в магазин:
Дописати коментар