Мабуть цей пост мав починатись з пафосного "Даєш Говерла → Казбек → Еверест!", але натомість тут будуть цікаві зустрічі, високогірне озеро, пошук мобільного зв'язку, перехід по величезному льодовику та тренування в тріщині (не заплановані бонуси вууу-ху!). І власне саме сходження на вершину з погляданням караванів не зовсім адекватних людей.
Дорога
1. Попередня частину маршруту закінчилась зі спогляданням Суатісі:
* фото Івана *
Отже, нам не вдалось пройти найбільш технічну ділянку маршруту і ми розвернулись до запасного перевалу. Він простенький трав'яний перевал і можна було б його пропустити якби не одна група туристів яку ми вкотре зустріли на маршруті - як то періодично трапляється в поході (не в самих відбитих диких регіонах) маршрут може частково збігатися із маршрутом іншої групи і якщо зустрітись в один день, то це буде не остання ваша зустріч. Так ми і пересікались з пітерцями які нас вітали питанням "Спирт будете?".
2. Це була десь третя (проте не остання) зустріч - у них тимчасовий табір на перевалі, в нас - привал:
* фото Івана *
Район в якому ми проходили свою трійку характерний тим, що доволі складно набрати висоту і ходити на ній перевали, особливо не скидуючи і не набираючи висоту. Наш основний маршрут тим і був чудовим, що в ньому висотні зміни були краще розмазані в часі, але так як довелось скористатись запасним варіантом, то ми спочатку набрали 1'000 метрів, потім всі їх скинули, а на наступний день набрали ще раз. І воно то якби і не технічна ділянка, просто собі йдеш і йдеш, але вимотує.
3. Ілюстрація спуску в долину і набору висоти на наступний день:
* фото Івана *
4. Із серії "ми розважались як могли" або окуповане місце для аватарок:
І ось так швиденько ми перебігли на наступний бік (хоча за кадром довелося добряче попотіти під спекотним сонечком). Із цікавого по дорозі було аж нічого, окрім якихось гірських курей, що гиготали в перебіжках між валунами.
Вийшовши на плато ми нарешті добрались до води і за черговим пагорбом вийшли на рівну ділянку де майорів доволі знайомий шатер біля озера.
5. Майже марсіанська ночівля:
* фото Івана *
До речі, на цей раз плюс нашого району - в нас було дуже зелено і тому не встигав психологічно втомлюватись від "сірих" кам'яних пейзажів. Це звичайно індивідуальна річ, але мене такі пейзажі поки доволі швидко "втомлюють".
6. Фото з одноклубниками - команда "Сагарматха":
* фото Івана *
Перед фінішною прямою яка була за перевалом в нас була радіальна вилазка в спробах знайти зв'язок і відправити смс-ку додому, але ... палички зв'язку є і не одна, а нічого так і не відправилось. Та і взагалі увесь цей зв'язок ще та дилема - з одного боку треба бути на зв'язку щоб в разі чого викликати підмогу, з іншого - як вже в горах, то хочеш і думати тільки про нагальні проблеми і відпочивати, а не гасати як граціозна лань у пошуках зв'язку. Але наступного разу все-таки треба брати якийсь більш надійний засіб зв'язку.
Отже, нас і Казбек розділяв лише перевал Орцвері, який колись був 2А, але зараз на цю категорію не сильно тягне. Проте з ним є суттєвий нюанс - його треба йти рано вранці, бо як тільки сонце розвертається до льодовика, все каміння яке видно на фотографії починає літати.
7. Вид на перевал:
* фото Івана або Лори*
8. Ми встали вчасно і не поспішаючи пройшли його без жодного пролетівшого каменя:
* фото Івана *
9. Та сама фінішна пряма до Казбека. З перевалу ти сходиш на льодовик який йде на саму вершину і ще довго спускається вниз. Такий собі багатокілометрова біла доріжка:
* фото Івана *
10. Ціль:
* зручно коли є ще хтось, дякуємо за фото Сагарматхі*
Життя на льодовику
Говорячи про високі гори неможливо оминути льодовики. І це така багатогранна річ, про яку одним словом і не скажеш. В мене в результаті назбиралось достатньо фотографій з різних льодовиків (все ще оновлюється) щоб оформити окрему розповідь "Льодовики: все, що в мене назбиралось [Теорія]", хто не був на льодовику - раджу до ознайомлення, хто був - можна подивитись на фотографії :)
І от після дев'яти днів розминок ми вийшли на льодовик. Це не найбільший льодовик на Кавказі, але якщо по попередніх ми тільки гуляли, або проходили збоку чи не в основне відгалуження, то тут мало того, що він величезний, так ми ще й побували в самому його серці. Такої "прогулянки" я собі і уявити не міг, от прям дуже-дуже атмосферна. Мабуть перше, що ми побачили окрім довгого-довгого льодовика це ранклюфт який майорів на межі льодовика і скель. Емоції і так перший раз зашкалювали, а тут вже й тріщини пішли.
11. Ранклюфт:
Власне для мене ця частина походу базується чисто на емоціях. Ми вже розходились, потренувались, попереду використання власної техніки + вміння ходити в зв'язках. Тобто все, що можна було зробити вже зроблено, попереду лише перевірка витривалості і ... тріщини. Вирішальний момент.
12. Масштаби Казбеку і льодовика:
А емоції тоді зашкалювали, ми потроху звикали до зв'язок, якраз на перших ділянках льодовику тріщин геть не було. На привалі споглядали на розумників які спускались під камнепадом: на підйом є одна тропа яка йде вздовж льодовику і оминає всі тріщини, а так як підйом здійснюється вночі, то вона безпечна; на спуск же треба йти іншою тропою - через льодовик по тріщинам, бо на тропі підйому в цей час на всю котушку летить каміння різного каміння, а висота там така що на якому б поверсі ви не жили (якщо ви не з Нью Йорка), то вона буде вище вас. Але той хто піднімається без спорядження, не має вибору і ломить там де "безпечно". Ми як повертались, то кожен раз спостерігали за камінням, бо хоча ти знаходишся на безпечній відстані, але масштаби сприймаються зовсім інакше і візуально ти не впевнений чи долетить.
13. Привал на фоні нашого перевалу:
15. Вид на тріщини:
20. Вид на табір: пройдений перевал попереду, спуск "в наслєльонку" знаходиться зліва за поворотом, Казбек зараз знаходиться прямо зліва, а Спартак справа:
22. Стіна - захист від вітру:
Ночівля мені дуже сподобалась і хоча це віддалено можна порівняти із зимовим походом, який наче не в новинку, але відчуття, коли ти ночуєш та і живеш на льодовику зовсім інакші. Таку штуку можна вже занести у власний список "done".
Сама ніч була тепла, тут і наш намет відіграв значну роль, та і з погодою фортонуло (вже таке можна казати). Вперше мені була відчутна значна різниця між Іжевкою і Терм-а-рестом, на другому ми спали і все було чудово, з першої були зроблені сідухи і чесно кажучи толку від останніх було мало. В зимових походах чомусь така різниця не відчувалась, чи то сніг не той, чи то не звертав уваги.
30. Вид на перемичку, нижчу вершину:
31. А ось такі емоції в людей на самій вершині, це вам не інстаграмні фоточки кліпати:
34. А он звідти ми прийшли, видно перевал (там до речі має бути видно намети пітерців, це вони нам пізніше розкажуть як промахнулись перевалом); маленька світла плямка на сірому фоні - то озеро біля якого була наша ночівля:
Ні, по-перше, попереду була відповідальна частина - спуск; по-друге, надивились на велику кількість дивних людей (якби не сказати туристичних неадекватів); по-третє, емоцій було купа, але розуміється це лише зараз. То було круте сходження, опускаючи деталі, група в повному складі піднялась, спустилась.
35. Лора і розрив льодовика:
І от ще одна причина тому, що підкорення п'ятитисячника трішки затьмарилась - тренування в тріщині. І от саме чому: до спас-робіт з тріщини ми готувались найбільше і найчастіше, про це було прочитано багато матеріалу. І саме це наганяло найбільше страху на льодовику <сарказм> прямо неочікуваність</сарказм>. Тому коли залазиш в тріщину, хоч в неї дно і закидано снігом (але ж ти не знаєш наскільки він надійний і тим паче не знаєш яка в неї глибина), хоч тебе і спускають повільно, а не зриваєшся під сніг, але все-одно в ній стрьомнінько. Зразу наочно розумієш, чому хоч на льодовику і спекотно треба йти в анораці і перчатках - там, серед льоду, ти моментально замерзаєш + все, що зверху тане, воно капає на тебе.
Перші пару місяців ті два спуски в тріщину були найяскравішими згадками про похід.
42. Вид з Чорного Хреста на Білий Хрест:
14. А ось пішли і перші тріщини:
* фото Івана *
"Найцікавіше" було коли ми серед льодовика знайшли залишки розірваного намету. Були лиш запитання і купа варіантів як таке могло трапитись. Мотівашки це не додало, а йшли ми і так обережно.
16. Майбунє місце табору:
* фото Івана *
Місце табору в нас було пречудове: по-перше нам не вдалось до цього заночувати на льодовику (так як ми не пройшли Суатісі), а це виявилось ще тією цікавою штукою; по-друге, це чудове місце щоб штурмувати вершину (є ще місця на сідловині між Казбеком і Спартаком, але воно відкрите всім вітрам, коли це місце в затишку).
Ми швиденько отаборились і пішли на Спартак заради акліматизації, наші сусіди-поляки пішли кудись, як пізніше виявилось вони збігали на Казбек і це було трохи дивне рішення, але збігали і молодці.
17. На Спартаку:
Спартак (4269 м) це такий собі невеличкий "пагорб" біля Казбека, по дорозі трішки тріщин (перед сідловиною), далі - майже рівнина. Безпечна ділянка щоб акліматизуватись якщо стояти табором там де стояли ми. Якщо не вдаватись в деталі акліматизації в горах (кому дана тема цікава раджу статтю Олега Янчевсього "Проблемы акклиматизации в горах"), то чим вище ти побував сьогодні, тим легше тобі завтра + бажано не ломити більше ніж 500 метрів в день. Ночівля в нас трішки менше ніж 4 тисячі метрів, вершина - 5033м. Для нас збігати на Спартак було геть не проблемою, а тут краще "пере-" чим "недо-", та і ходовий день в нас був короткий.
18. Як бонус, погодка подарувала неймовірні види на сніжну пустелю:
19.
*фото Лори*
21. Наш готель:
23. Вид з парадного входу:
Встали ми хоч і рано і сніданок був швидкого приготування, але поки те, поки се, коротше - довгенько ми вовтузились, що на горизонті з'явились перші ліхтарі груп котрі йшли від стоянки Чорний Хрест, найближча після нашої, до якої десь ~2 години топати.
24. Перед виходом:
*фото Лори*
Хоча в попередній день Саша пасонула підйом на Спартак, але на Казбек команда пішла в повному складі: перша зв'язка Іван-я-Саша, друга Лора-Бодя. Йшли ми доволі не спішно, з привалами і перекусами, спеціально брали карємат, через ту причину, що описував трішки вище.
25. Нічний привал:
*фото Лори*
Таблиця - 1 Графік руху 9-го дня:
Як видно з графіку руху на вершині ми були о 6:48, сонце зійшло десь на 15хв раніше, а отже ми побачили все від ночі до світанку. Поза хребтами було видно як світиться нічний Владикавказ, далі ще щось, ну і самі хребти балували гарними видами.
26.
* фото Івана або на фотоапарт Івана :) *
27.
* фото Івана або на фотоапарт Івана :) *
28. Енергійні Ваня-Лора:
29. Вершинка вже поряд можна спробувати посміхатись:
*фото Івана*
Казбек це двоглава гора, вершини якої розділені перемичкою (перемичку і вершину видно на наступному фото. Ми ходили на вищу вершину яка має категорію 2А, нижча ж має категорію 2Б (і офіційно ми не могли її йти).30. Вид на перемичку, нижчу вершину:
В результаті ми піднялись першими в той день, Ваня так взагалі був першим туристом на Казбекі в той день. За нами зразу ж піднялась ще одна зв'язка хлопців, а всі останні підтягувались із дуже значною затримкою.
32. 5033м
*фото Івана*
33. В той же момент в зворотній бік:
*фото Івана*
Чи було відчуття "Ву-ху, я на п'яти тисячах!"?Ні, по-перше, попереду була відповідальна частина - спуск; по-друге, надивились на велику кількість дивних людей (якби не сказати туристичних неадекватів); по-третє, емоцій було купа, але розуміється це лише зараз. То було круте сходження, опускаючи деталі, група в повному складі піднялась, спустилась.
35. Лора і розрив льодовика:
На спуску сильно відчувалась різниця в снігу і те, що вночі було супер-надьогой, на момент спуску вже добряче розтануло. Так що ми добряче натренувались стрибати через тріщини (хоча в більшій половині це було не потрібно, але тренування воно рідко буває зайвим).
36. Стрибок у виконанні керівника:
*фото Лори*
37. Скоро ми сюди повернемось:
*фото Лори*
Спустившись в табір ми знов зустрілись з пітерцями, вони щойно підійшли і планували сходження на наступний ранок. Цього разу ми вже згодились на їхню пропозицію, все-таки вершина була позаду, а попереду відпочинок і спуск вниз. Частина нашої групи відпочивала, пітерці лаштували чай за яким ми і обговорювали як вони ходять Кавказ, як ми, хто де був, в кого важчий наплічник, що новенького в українській прозі і багато іншого.
Ми ж паралельно очікували на переможців в номінації неадекватів, Бодя ще на спуску запримітив групу з ~20 учасників які були зв'язані в одну зв'язку, і ми очікували коли вони будуть спускатись, так як табір був всього в тридцяти метрах від тропи. І от ідуть вони, довольні такі, махають нам ми їм, а відстань між кожним учасником не більше двох метрів, попереду тріщина і почалось - один стрибає, двоє падає і так всі 19-ть учасників. Такого трешака жоден з нас не бачив. А там і без цього вистачало "лайфхаків".
Скоро піднялась Лора і ми реалізували ідею залізти в тріщинку в рамках тренування.
38. Вид з тріщини:
39.
40.
Далі був спуск вниз, нижче рівня снігу, в населений пункт і заключна частина яка нагадувала походи в яких ми вже давненько не були. Але ці два дня були неймовірними.
41. Спуск до Чорного Хреста:
*фото Івана*
43. Наша стоянка:
*фото Івана*
44. Транспорт для мажорів - ваші речі можуть перевезти бідні конячки яким на льоду може статись кірдик:
*фото Івана*
45. Якось так, перші п'ять тисяч взяті. Плани на майбутнє ще формуються і поки не можу сказати, що там фігурують 6 чи 7к, але є інші цікаві ідеї:
*фото Івана*
Дописати коментар