На кордоні Чилі та Аргентини поряд з Фіцроєм височіє ще одна знакова вершина. Шансів побачити її в променях сонця не так і багато, тож не визиває подиву те, що навколо неї ходить багато міфів. Проте не про їх красу, з цим то все зрозуміло - вершина шикарна, а про спортивні досягнення першопрохідців. Неможливий маршрут або найскладніша "віа феррата" і все це Серро Торре.
1: Тропа до Cerro Torre
В попередній частині ми залишились сидіти з видом на Фіцрой і хоч як не хотілось, але потрібно було йти далі, попереду був перехід по лісовій стежині до кемпінгу біля озера над яким нависали Cerro Torre.
Проте спочатку на спуску ми ще раз пройшли через кемпінг Rio Blanco (з іспанської - Біла Річка) який найближче розташований до вершини. Час був вже далеко-після-обідній, тож більшість хто кудись збирався мали вже повернутись. Кемпінг був більший за той де стояли ми (і той що був попереду), проте набагато менший ніж той в якому вже через пару днів ми будемо в Чилі. Ну і він все-таки був виділеною дозволеною площадкою в парку, а не кемпінгом, але саме цей був найбільшою мірою "справжнім", тут була своя атмосфера - гамаки серед дерев і відпочиваючі альпіністи та туристи, що стирчали з наметів. Чудове місце і приємна туристична атмосфера якої так сильно не вистачатиме в Чилі.
1. Тропа:
Ми ще деякий час повертались тією ж стежкою і лише згодом звернули на тропу, що виведе нас до сьогоднішнього кемпінгу. Потреби викладати карту тут нема, в парку дуже обмежена кількість стежок і з одного місця в інше можна дійти максимум двома шляхами, один з яких буде значно коротшим.
2. Поступово Фіцрой все більше і більше затягувало, натякаючи на те який вечір нас чекав:
2. Поступово Фіцрой все більше і більше затягувало, натякаючи на те який вечір нас чекав:
3.
І от після перехрестя стала помітна різниця трафіку - стежка значно вужча, та і людей протягом пари годин ми зустріли аж чотирьох. Виходить, найпопулярніші маршрути це з міста до Фіцроя та Серро Торре і назад, а всі інші відгалуження не такі популярні. Та і банально якщо подивитись по кількості наметів, то значно більша кількість відвідувачів обирає ночівлю в цивілізації (або цікавляться прогнозом погоди).
4. Стежки:
5. Стежки:
По дорозі до озера у нас було підготовлено пару ракурсів, але ми забагато просиділи з видом на Фіцрой, що вже нікуди не встигали. Тож в той момент як вершина сховалась за відрогами, дорога могла стати "черговою стежиною в лісі" якби ми не зустріли Вуді Вудпекера. Після цієї зустрічі нарешті стало зрозуміло чому він все-таки дятел (англ. woodpecker = дятел), а не видумка художників із закрученим хохолком. Бо він патагонський, а не наш місцевий 🙂 якщо ж точніше, то дятел Магеланський (англ. Magellanic woodpecker; лат. Campephilus magellanicus). В той же день ми бачили ще й самку, вона взагалі майже повністю чорна. До речі поки шукав його "правильну" назву, відшукав і назву того монстра який трохи нашугав в рідних Карпатах (мова йде про фото №19 з цієї розповіді). Ніколи не думав, що дятел може сягати 45см. От що значить асоціації чи навіть стереотипи, звик собі, що дятел то саме чорно-білий з червоним чубом і хоч птахами останні роки цікавлюсь та все-одно під словом "дятел" думаєш тільки про дятла звичайного (схоже не просто так він має таку назву).
6. До речі птах взагалі не боявся і майже не реагував на нас, тож фото зроблено не на телеоб'єктив, а на ширік:
А погода все псувалась і псувалась, останній кілометр ми доходили вже по дощу, тож головне вже було тільки дійти. Хоча на підході ми все таки зробили невимушений крюк і як бонус вийшли до кемпа через озеро. Серро Торе був десь в хмарах, десь далеко плавали уламки льодовика, а ми були такі втомлені, що почовгикали ставити намет і відпочивати.
7. Десь там справа за хмарами Cerro Torre:
8. Ранкове фото відрізнялось від побаченого ввечері тільки тим, що за ніч вітер пригнав кригу з одного берегу до іншого і вечір був похмурий:
2: Як на крилах ночі прилетів "піпєц"
Проте не зважаючи на прекрасну природу і навіть величний профіль Фіцроя, найбільше нам запам'ятався не день, а саме ніч.
Мені добре пам'ятається друга ночівля в нижній Сванетії, коли гроза застала нас на хребті. До цієї ночі вона очолювала топ найскладніших. Але до цієї подорожі я ще ніде не зустрічав такого вітру. Усю ніч було відчуття, що наш намет разом з деревами перенесено на пару десятків кілометрів вниз. На додачу це був не просто потужний вітер, а пориви які рівняли табір із землею. Ну наче не перша ніч в непогоду, думав я, після півночі все пройде, це ж гори. Та де там, ніч, світанок і ранок був однаковим. В наметі навіть осів шар дрібного пилу який потім був скрізь (і в легенях також). Але саме неприємне вранці було те, що вже як пару годин хотілося в туалет. І краще б я не вилазив з намету і не бачив, що вітер витворяє з деревами, граючись з ними як дрібнесенькими іграшками крутячи їхні макітри ледь не на 360 градусів. І якби навіть це ще не все, бо ночували ми в запозиченому наметі (Бодя привіт, ну, з моїм наметом ти і не таке провернув 😄) який наче і пройшов добрячі випробування власником, але в такі моменти лякав "китайським" видом. В ту ніч як ніколи хотілося ночувати в своєму перевіреному. Проте після тієї ночі я готовий на диферамби намету від Travel Extreme, мало того, що він легкий, компактний так ще й пережив геть цілісіньким таку ніч (хоча всі намети пережили, але відвертого шлаку на стоянці я і не пам'ятаю). На ранок ми були ще й як здивовані і потім усю подорож жалкували, що ніхто нам не відсипав за такий краш-тест.
9. Намет який все пережив:
10. Той момент, коли фото зроблене в тамбурі не передає скільки пилу було в повітрі (і це вже повернув шкарпетки, довелось їх трішки пошукати за межами табору):
Проте за пару сотню кілометрів нас чекало ще не таке, і чудово, що вже не в наметі, бо там була ще більша Ж (та "куди більше" думалось тоді, але про це в частині про півострів).
Плюс від вітру - всі брили льоду які ще ввечері були на іншому березі озера, тепер були біля нашого берегу.
11. Частинки льодовика які допливли озером на наш берег:
А от після такого вступу про місцеву погоду розповім про Серро Торре - неможливу гору 😊 читайте мій переклад декількох статей ↓↓
Неможлива вершина
Першопроходець Фіцрою, Ліонель Террай, сумнівався, що комусь вдасться підкорити Серро Торре. І дійсно, у 1958 році топовий на той час альпініст Волтер Бонатті зупинився на середині маршруту. Здавалося, що треба роки щоб комусь вдалося пройти суттєво далі. Проте, історія неочікувано отримала продовження вже наступного року, коли Чезаре Маестрі з напарниками Чезаріно Фава та одним із кращих льодолазів того часу Тоні Еггером начеб-то пройшли першопрохід. Але так як Фава залишився в таборі, а Еггер загинув на спуску, а з ним пропала і камера, то слова альпініста ніхто не міг підтвердити. Відповідно коли спав галас навколо успіху та і після наступних невдалих спроб, пішли чутки, що Маестрі не досяг вершини, адже погода в ті дні була геть не сприятливою.
В Патагонію альпініст повернувся геть не скоро. Через 11 років він взяв у напарники сотні метрів статичної мотузки і компресор. В результаті був пробитий маршрут 400 шлямбурами, залишивши незайманими лише останні 35м. Такий вчинок Маестрі ще й як сколихнув світ альпінізму, враховуючи вже існуючий контекст "першопроходу" на Серро Торре.
Тоді в часи "старої школи" було важливіше те, що ти пройшов маршрут, а не те як ти це зробив / Девід Лама
Проте то був лише початок, шлямбура і далі будуть з'являтись на маршруті. А в подальшому з ними буде ще одна подія, котра розділить погляди багатьох на два протилежні табори.
Першопрохід
В 2005 році Роландо Гаріботті, Ермано Сальватейра та Алессандро Белтрамі піднялись по маршруту Маестрі 1959 року і не знайшли там слідів сходження. На підйомі та на спуску використовується залізо та мотузки і не завжди є змога "прибрати" за собою, тому на старих маршрутах в певних ділянках можна часто помітити такі ось "сліди". Таким чином підтвердились сумніви світу альпінізму, що першопрохід було пройдено у 1974 році за участі Данієля Чапи, Чезаріно Феррарі, Маріо Конті та Піно Негрі. І знов таки говориться про сумніви, ніхто не стверджує. Наприклад фотографії 1974 року показують великі льодові ділянки де менше змоги наслідити, а стан маршруту 1959 на фото не зберігся, текстового ж опису знайти не вдалось.
Йшли десятиліття, мінялись стилі, дедалі популярніше ставало "як", а не "що" ти зробив і поступово альпіністи почали обходитися без допомоги "компресорного шляху", який також називали віа ферратою.
Віа феррата (італ. via ferrata, «залізна дорога») - це захищений маршрут для скелелазіння, основою якої є сталевий кабель, натягнутий вздовж маршруту, який періодично прикріплений до скелі.
В січні 2012 року сталась ще одна знакова подія - Давид Лама та Пітер Ортнер пройшли маршрут "Компресор" у вільному стилі:
Вільний лазання (free climbing) - підйом за допомогою сили рук та ніг по природної структурі [1]. Зазвичай мається на увазі страховка напарником за допомогою мотузки, коли в рельєфі нема стаціонарних точок страхування. Сам термін не несе в собі інформацію про наявність або відсутність страховки, він говорить лише про спосіб пересування по рельєфу.
І можна подумати, що стаціонарні точки то там були і морально лізти було простіше, але якби не подія грудня 2011 року - коли Хайден Кеннеді та Джейсон Крук дуже швидко, всього за 13 годин піднялись на Серро Торре, використавши лише 5-ть шлямбурів. А на зворотній дорозі зрізали 125, таким чином частково очистивши гору від заліза. Само собою це ще раз сколихнуло світ. В 2011-му році вже було простіше слідкувати за коментарями професійних альпіністів і в оригінальній статті наведено багато цитат. Також при бажанні можна відшукати оригінальні треди в твіттері.
Таким хоч і дещо спірним чином було відновлено статус гори, яка при своїх не великих висотах є технічно дуже складню. Єдине, що вони зрізали оригінальний маршрут, коли дехто писав (загубив я оригінал і не вийшло повторно відшукати), що найбільша проблема у гори начебто з початком маршруту - там хаотичний старт маршрутів і завелика кількість шлямбурів якими ніхто не користується, або ж тільки підстраховується. Хоча як відновлення статусу це спрацювало, схоже оригінальна ідея в цьому і була.
"Дії Маестрі були повним звірством. Його використання болтів і важкої техніки було обурливим навіть на той час. Південно-Східний хребет був досягнутий справедливими способами в 70-х, він вкрав цей підйом з майбутнього. Хто вчинив акт насильства проти Серро Торре? Маестрі, встановивши болти, чи ми, знявши їх?" - Крук, 26 січня 2012р.
Це був вільний переклад статей Natgeo. Використані джерела:
• Patagonia’s Cerro Torre Gets the Chop: Maestri Unbolted, також є переклад російською на risk.ru;
Ми ж цю гору побачили лиш з далеку по дорозі до Ель Чальтена і ще раз в ілюмінатор літака. Серро Торре залишила за собою таємницю і не дозволила собою помилуватись як це зробив Фіцрой, гіршою вона від цього не стала 😊
3: Наш спуск до Ель Чальтена
Далі у нас заливася лиш спуск в Ель Чальтен.
13. Ранковий гість, що статечно бродив табором:
14. Види з тропи в бік Серро Торре:
15. Види з тропи в бік Серро Торре:
18. El Chalten:
Якщо коротко - місця п-р-о-с-т-о шикарні. І у нас для них було занадто мало часу, але про це я розкажу в підсумках всієї подорожі.
Сподобалось? Стати частиною пригоди легко! Перший том вже надруковано в трьох варіантах і вони доступні до замовлення в елекронному магазині:
Дописати коментар