"Сніг, дощ, туман і перші маршрути" - хроніки альп.виїзду у Високі Татри vol.1

Травневі свята - високий туристичний сезон для багатьох - хтось їде в нове місто, а хто в сплав чи похід. Розмови про альп.виїзд звучали ще по завершенню трійки по Приказбеччі, але минулий сезон для мене пройшов взагалі без спортивних заходів і тому на цей планувалось зразу багато всього. І один із пунктів було реалізовано на першу частину травневих свят.

Насправді зовсім не планував писати щось на зразок звіту по виїзду, так як протягом всього виїзду було достатньо часу щоб щось постити. Але забув одну головну річ - фотки фотками, а звітом хотілося б не лише відтворити хронологію, а заодно і підсумувати власні Очікування vs. Результат, та подумати що ж робити далі.

1. 

• Замість початку •

Нещодавно, повертаючись з Карпат, чув класичне питання - "а от чому ти ходиш в гори?". І якщо чесно, то я це питання не розумію. Ну от той же співрозмовник казав, що йому "подобається дивитись на світ зверху" (і потім було поспішне уточнення, що не дивитись на людей зверху, а саме як споглядати, але якось воно звучало геть не впевнено). Ще ні разу не чув відвертої відповіді, всі намагаються її зробити поетичною і ледь не геройською.

Так от - навіщо поперлись на альпвиїзд?

Мотиви поїхати на виїзд у всіх різні. Власне в мене все просто і мотив бере свій початок з літа 17го року. Коли ще тільки планувався маршрут крайнього походу, то самою технічною ділянкою планувався льодопад Суатісі, а той же Казбек він хоч і 2А, але більше через свою висотну, а не технічну складність. Але на жаль ми льдовик не пройшли і по факту технічна робота в поході з "високої" впала на "мінімальну". І вийшло, що похід пройшов, а бажання технічної складності задовольнити не вдалось. А далі проста математика: похід був три тижні, це 15-ть відпускних днів, відповідно похід було дуже складно організувати в купі з іншими навіть мінімальними хотєлками. І на той час було взято "в борг" майбутню відпустку. Отже, очевидно, що кожен рік таке не походиш, в кращому випадку один раз на два роки. В той же час альп.виїзд обіцяв альп-маршрути складності 2Б і для нього треба було взяти лише два додаткових дні (слава травневим святам!). Вибір як на мене очевидний :]

Трохи про категорії складності: так як вже частково писав про складності в пості про Суатісі і зараз стала потреба розширити цю інформацію, то виніс все в окремий пост - "категорії складності в горах" (може бути на етапі чернетки), там і можна прочитати, що то таке 2А чи 2Б і чим 2Б може відрізнятися від іншої 2Б.

2. Найцікавіша ділянка в трійці через об'єктив GoPro виглядає вже не таким і важким:

• Добіралово в Високі Татри •

Минулого серпня, при плануванні першої фото-вилазки, розглядались два варіанта: Мармароси і Словакія. І тоді озвучувалось, що добіралово в Татри займає по часу +/- стільки ж, бо з Мармаросами ти поки доїдеш до Рахова, а треба ще добратись до Ділового. А це дуууже довго, і місцями ще й повільно (якщо потягом). І найцікавіше, що по факту так і вийшло, хоча мені й не сильно вірилось.

Високі Татри vs Мармароси:

1. Київ - потяг - Франківськ - міжміський автобус - Ділове: виїхали о 18:50, приїхали о 14:00. В дорозі 19 годин.

2. Київ - потяг - Ужгород - заказний автобус - Високі Татри: виїхали о 21:08, приїхали близько 17ї. В дорозі ~20 годин.

І можна було б подумати, що на зворотній дорозі Мармароси виграють, так як з Татр треба виїхати завчасно, бо не відомо скільки часу простоїш на кордоні. Але з Татр ми виїжджали о 8й ранку і приїхали о 10й, а з Ділового о 10й ранку і приїхали о 9й. Різниця вже в три години, але це всього на всього менше ніж 15%. Ну тут варто зауважити, що зворотній маршрут з Мармарос в нас вийшов не самий оптимальний і на тому ж заказному автобусі чи навіть потягом ми б доїхали швидше (точніше виїхали пізніше).
Замість висновку: Тобто, хоч добіралово ризикованіше (для того хто за нього відповідає) і трохи довше (особливо якщо група мала і заказаний автобус не варіант), але все ж таки цікавий варіант для розгляду (далі покажу чому), коли плануєш поїздку у віддалену частину Карпат на довше ніж три дні.
Мені дуже подобаються українські Карпати, та і з ними якось все простіше. Ти і місця знаєш і всілякі нюанси, та і просто відчуваєш себе вдома, але коли плануєш куди поїхати на 3-4 дні, то наче і є що повторити і пройти, але коли дивишся на квитки до Рахова зразу пічалька накатує (а саме там ходив найменше). А якщо ще комусь із команди треба доїхати до Києва, то взагалі атас. Але от коли вже добрався, то шикардос. Чого тільки варта наша хоч безрезультативна але гарна по своєму груднева вилазка (і якщо що, то фотоапарат туди не їздив, більшість фото зі старенької GoPro - #ПодорожБезФотоапарата).
Ну тепер точно висновок: так що да, логістика в Високі Татри не складна, особливо якщо велика компанія і за вас все порішали.

• Перші дні і перші відмінності •

І так всі вивалились з того самого автобуса і кожен залишився один на один зі своїм баулом, в якому трішки зайвих речей, в якому їжа (і так як це похід, то ніхто не заморочувався із сушінням) на тиждень. Отже, зрозуміло, що вага більша ніж завжди. Але, півтори-дві години і ти вже біля хати і на цьому твої муки закінчились. Ще й півко продається, все, паті-хард! Ну це в очікуваннях, в реальності ж трішки інакше і в основному без того самого півка.
І далі кожен день ти береш рівно стільки скільки треба, а решта чекає на горищі (саме там ми і мешкали). Кожен вечір в тебе є можливість просушити речі і сходити в гарячий душ (звісно відстоявши чергу, але то вже такі дрібниці).
3. Наша берлога:

3б. І печатка з її профілем:

Але і це не все, так як ця місцина являється заповідником, то там ніде не можна стояти в наметах і відповідно на вечірньому бівуаку в тебе завжди дах над головою. А отже, яка б не була погода (а з заголовку зрозуміло, що в нас був тільки дощ і сніг, сніг і дощ, ну і туман само собою), поки готується їжа, ти спокійно відпочиваєш в теплі. І тут ми для хати були не самими вигідними клієнтами. Так як їжа своя, їхнього ми майже не купували, а займали більшу половину приміщення. Ще й наші боти благовоніями пахли.
4. Фото на кухні (в основному третій стіл також були зайняті "нашими"), зроблене велесим словаком на ім'я Павол, який зі своїм не менш веселим товаришем сиділи на кухні, пили півко, грали на гітарі і перкусії і просто кайфували:

День 1: сніжне тренування

Перший день тренування задав тон наступним дням, з тою лиш відмінністю, що в залежності від того куди ми йшли і що планували - вставали о різній годині, а так вся послідовність дій була однакова: встали чергові і почали готувати сніданок, встали всі інші, поснідали, дозібрали речі і вийшли в туман, 1-2 години добіралова до місця, тренування/маршрут, обід, повернення до хати, черга в душ, вечеря/балачки, збори на завтра, сон.
І ця простота просто шикарна річ. Ти вирішуєш лише ті проблеми які є просто зараз, не треба завалювати голову купою другорядних питань. Тобі треба пройти маршрут, пожерти і відпочити. Ось так і можна відпочити, задовбавшись фізично.
5. 

Та повернемось до теми першого дня - сніг. І хоча сніжні техніки це базові навички, але так вийшло, що на практиці я ні разу цього не застосовував. Зарубування використовувалось, але от саме сніжні станції - жодного разу. У високих горах не було потреб, а в наших Карпатах все закінчувалось не почавшись в тумані.
Отже, ми позарубались (покатались на снігу), походили на три такта (попіднімались вгору щоб покататись по снігу), а тоді вже повчились/попригадували як робити сніжні станції.
6. 

Чи була ця практика цікава? Якщо чесно, то порівняно із скельним заняттям - ні, але беззаперечно корисно, бо все забувається і в результаті ми перевірили на практиці як можна зробити не вірно льодорубний хрест який потім не здьоргується, а отже і не працює.
7. Одна із варіацій льодорубного хреста (картинка з інтернету):

"Навіщо таким страдати?" - спитаєте ви (якщо ви самі не турист, блог то для всіх). Якщо коротко - щоб далеко не улетіти, а детальна відповідь з фотографіями буде в перед останній день (частина 2 - очікується).

8. Наш заритий льодорубний хрест:

Як після того всього катання по снігу виглядало наше бунгало? Так само як в усі наступні дні - все завішано, всі батареї обкладені ботами і як бонус розвішані мотузки.

День 2: скельне тренування

Другого дня, так як вже треба було пройти хоч і простий але маршрут, ми встали трішки раніше, зібрались трішки швидше і знов йшли тією ж самою тропою. Підійшовши на маршрут на якому вже була інша група, в нас було достатньо часу відпочити, дістати спорядження, пожерти арахіс - одним словом підготувались, поки вони просувались далі, звільняючи для нас місце.
9. На початку маршруту:

Так як нас у відділені було аж 4-ри зв'язки (зручна класика 2-3), то йти б маршрут послідовно було довго. І чим цей навчальний маршрут був класний, а тим що кулуар доволі широкий щоб працювати паралельно, а це хоч і не вдвічі швидше, бо паралельність тільки на початку, але значно швидше. Чому навчальний? Бо ІТО (Исскуственные Точки Опоры. І я щось не пригадую, що розмовляючи українською хтось казав "што", а не "ітео") ми ставили більше для тренування і практики, а не через потребу.
10. Наша станція:

Ну ти йдеш в тумані, шукаєш в скелі куди б заложити закладку, напарника через десять кроків вже й не видно, а в цей час ще накрапує дощик. Цікаво, шикарно, нє? А мені сподобалось. Практики із закладухами в мене було не так і багато, а ті що були, то поступались навіть цьому маршруту в категорії "необхідність використання". До цього це взагалі робилось на одному місці і тут же розбиралось. Тож це було цікаво і як бонус - гарно, бо ланшафт в Татрах гарний, особливо коли хоч трохи розвиднювалось.
11. Коротка історія про те як уходив Бодя, а з ним і туман (різниця між 1 і 3 фото менше 10хв, між 2 і 3 - одна хвилина):

12. 

13. І як бонус ми ще зустріли місцевих:

День 3: сніжні види з 1Б

Черговий день і черговий маршрут, він не обіцяв бути складним, так як туристичну 1Б у відділенні вже всі ходили і не раз. Але в цей раз ми пішли в іншу долину і ще не зовсім розуміли як воно там і що. Чули тільки, що там багато снігу.
14.

Підхід туди був значно довшим, і якщо на попереднє місце ми доходили десь за 50хв, то на нову ділянку ми йшли трохи більше ніж півтори години. Але якщо в першому місці ми щімилися під маленьким крилечком для того щоб на сухому одягти спорядження, то тут було зручніше - ми влаштувались на крилечку Терихової хати.
15. Вид в долину з хати:

16. Терихова хата (на зворотньому шляху):

Вже скоро лафа почала закінчуватись - натоптана тропа вела до хати і на найближчий пригорок, а далі вже самі почали тропити. Благо людей у нас вистачало, а то ледь не по пояс в снігу далеко не зайдеш. Так, міняючись, ми вигріблись під маршрут і влаштувавшись в мінімальному затишку під обмерзшою глибою.
Сьогоднішній маршрут також пролягав по кулуару, але так як скелі (а отже і місця для точок) були тільки з одного схилу, то цього разу розпаралелити не вийшло. І хоча маршрут проходили доволі жваво, але в цей раз (і не в останнє) дало знати те, що нас було чотири пари - хто був в хвості, той примерзав.
17.

Діло пішло ще швидше як ми піднялись на гребінь - пішов густий сніг і зволікати в очікуванні лавинної небезпеки було щонайменше не розумно. До вершини залишався короткий перехід з одночасною страховкою (зв'язані партнери йдуть на витягнуту мотузку), єдиною перешкодою був знов таки той самий сніг. Навіть на гребні, де його нещадно здуває вітер, шар пухляка був више ніж "по коліно". Але ця участь випала Боді (до цього ми мінялись на ділянках: йде перший, до нього підходить другий і потім вже він йде першим) і він витоптав чудову колію, тож я вже йшов на раслабоні, от тільки розглядати не було що - все навколо було в снігу.
18. На вершині Барані Роги: 

19. Спуск:

20. Повернення в Терихову хату (а там і обід):

Екватор: день відпочинку

На ранок четвертого дня схил, що напроти нашої хати, заявив що погодка хороша. І хоча в якийсь ранок ми хоч і не довго, але вже бачили його, проте в променях сонця - то була рідкість. І дійсно, на спуску в насільонку погода була шикарна і ми вперше побачили який же все-таки пейзаж довкола.

Настрої групи розділились: частина пішла вниз гуляти; ми ж (Бодя, Ярік і я) вирішили розвідати місцевий скеледром. І хоча при цьому слові я спочатку був налаштований песимістично, але досить швидко виявилось, що скеледромами в гірських місцевостях називають будь-які підготовлені для лазання місцевості. В нашому випадку то був покинутий кар'єр (не звичної в моєму розумінні слова кар'єр форми, в деяких місцях зустрічав, що це місце називали - каменоломня, по формату це слово більш влучне).

Та проте спочатку треба було доїхати. І з цим нам дуже пощастило, не встигли ми спуститись до автостанції в Старий Смаковець (найближчий населений пункт) як звідти відправлявся автобус. Добре, що Ярік швидко зорієнтувався і ми вже сиділи в автобусі який мав відвезти нас в Татранську Котліну.

Переїзд Старий Смаковець - Татранська Котліна: 1.10 євро з пасажира.

Вийшли ми на околиці селища і вивчивши карту, зрозуміли, що єдиний магазин знаходиться в парі десятків метрів від нас. І хоча там від початку і до кінця вулиці/селища всього 1км, але приємно коли все по дорозі. І да, скалодром знаходився за межами Котліни, з діаметрально протилежної сторони.
21. Місцевий скалодром:

Lokalita slúžiaca ako cvičná lezecká stena s mnohými cestami, takisto je tu aj cvičná ferrata - локація служить навчальною альпіністською стіною з багатьма маршрутами, є також тренувальний феррат.

Місцевість - шикарна, особливо в навчальних цілях. Справа в тому, що зріз навчальної стіни - трикутник. І завдяки цьому маршрути починаються від декількох метрів і закінчуються такими, для яких 50м мотузки не вистачило (щоб спустити, а не щоб піднятись, тобто висота 25+ метрів). При нас там лазили поляки і вони звідкись дістали карту-схему маршрутів. Їх там близько 25+ на одній стінці і невідомо скільки на іншій більш пологій, але ще довщій. Є навіть траси для драйтулінгу. Кому цікаві деталі, то ось непогане відео з описами трас:
22. Відео з просторів ютубу про траси в Татранська Котліна:

Так що робити там є що, траси на будь який смак, але категорії як на нашу звичну складність, то трохи складніші.
23. Вперше на віа ферраті:

24. І для масштабності - як Бодя виглядав з самого верху нашої стінки:

В результаті ми там пролазили більше ніж пів дня - добрались ми туди десь об 11й, а заключна частина - пройтись по віа-феррату в нас була майже о 17й. Так що з невеликою перервою на обід, купленого в тому самому магазині, ми провели там повноцінний день.
25. Ярік на одному із найдовщих маршрутів (там де нам не вистачило мотузки) лізе з нижньою страховкою:

Але найцікавіше було попереду.
Приїхати, то ми приїхали, а от назад це був ще той челендж. Якщо не втомлювати, то - розкладу автобусів не було, у водія ми не спитали, в магазин збігати дізнатись було стрьомно пропустити автобус. По автобусам, що їхали нам на зустріч, вирахували, що проміжок +/- година, свій же ми чекали трохи більше години (десь 1г 15хв), так що ранкова удача усереднила час очікування. Ітого, плануючи поїздку в це шикарне місце не забувайте закласти +1 годину на очікування автобуса.

• Анонс другої/заключної частини •

На другу частину із самого цікавого залишається найсмачніший маршрут - перша і доволі складна 2Б, а також завершальне тренування на скалодромі до якого всього 15хв від нашої хати.
26. Анонс: