Спочатку я не планував описувати чергові походні враження, так як в команди і так висить не готовий звіт по трійці який значно пріорітетніший. Але друзяшки активно пообирали фотографії які хочуть собі роздрукувати і до мене тільки дійшло, що був реально крутий похід.
І так початок був в найкращих традиціях - почалось сумбурно, були моменти коли учасники думали, а чи треба воно мені. І така фігня-маня насправді тягнеться довгенько, звучать слова "чого не можна ходити як раніше?" в чатіку "друзяшки-какашки". Цим питанням ми задаємось довгенько, але є дещо залишаємо без відповіді.
3.
Але сумбур на цьому і закінчився, та і взагалі на початку маршрута було те, що задало темп - ми сіли в таблєтку (то є УАЗ-452) з дизайнерською аерографією під комуфляж і в комфорті проїхали найважчу та і не саму цікаву ділянку з Ясінь до Драгобрата.
"А що так можна було!?" © Вован.
Після цього було контрастно згадувати вражаючий спуск по Таракташській тропі.
Чого похід плівковий?
Логічно, що кожен хоче побачити побільше фото саме із собою і бажано б не чекати. Та і мені насправді не цікаво редагувати через пару місяців.
Після трійки я писав наступне - "в наступний похід планую піти з плівкою", так чому власне і ні? Залізний апарат в руках, обережний вибір кадру і чарівний момент очікування, який в фотоапараті без експонометра перетворюється в переляк "а чи не налажав!?".
Ну і насправді для мене цей похід трішки нагадував сольнік по одній штуці: туди я взяв всю техніку яку захотів, бо йопти ж! ми ж сходили в Грузію та ще й з ~28кг рюкзаком, чого це я не можу набрати купу техніки (а подумати про те, що після походу ніхто не бігав чомусь не довелось, ну то інша історія). Цього разу думки були схожі, тож я просто взяв яку захотів фототехніку не рахуючи її до гуртового спорядження, а отже і без зобов'язань. Чи то давно треба було так зробити чи то настрій такий був, але все пройшло чудово, ще й фотографії вже роздруковані.
1.
1.
Ну а родзинкою на торті було те, що карта пам'яті не підійшла до фотоапарата і команда залишилась лише з телефонами, наполовину розрядженою плівкою і новенькою ЧБ плівкою.
Так чому ж таки плівка?
Це більше підходить для окремої розповіді аля роздуми в голос, але хоча б спробую коротко і без води поділитись чим для мене є фотографія на плівку.
Для початку трішки поясню: на плівку я фотографую рідко, дуже рідко, в найкращому випадку одна вилазка в три місяці, частіше ж це десь плівка в рік. І це в основному обумовлено тим, що для неї потрібний спеціальний настрій. А це автоматично відкидує буденність і я вже налаштовуюсь на зовсім інший процес. Отже, по-перше плівка це задоволення від самого процесу фотографування, який з цифровим фотоапартом зараз важкувато досягти через автоматичність прийняття, через кількість фотографій які потім необхідно передивитись/відсортувати/обробити, коли в тебе є можливість витягнути кадр із невдачі (словом в деяких випадках це настільки затягується в таку неприємну штуку яка просто-напросто може нівелювати задоволення від вдалого знімку, але це вже більше проблема неправильного процесу). В той час як плівка залишилась тим, що потребує концентрації і вибір без права на помилку, ти або зробив або налажав. І саме ця відповідальність суттєво відрізняє сам підхід до фотографії, бо кожен кадр це є перевірка, а не шанс, так як ти можеш переглянути і спробувати виправитись. Отже, по-друге це все таки зовсім інший процес фотографування, а найголовніше, і це буде третім пунктом, що без зайвої мороки з пост-процесами. Хоча як так? плівка це ж наче більше мороки - купи, прояви, надрукуй, а з цифрою це все робиться вдома, але то морока зовсім іншого плану. Також при плівці я маю більше часу на споглядання. Як не банально, але з цифрою інколи можна увійти у режим клац-клац-клац і в результаті потім маєш таку ситуацію, що при перегляді фото подумаєш "о, прікольно! а що і таке було?". З плівкою, коли ти при собі маєш одну заряджену полівку і максимум один запасний ролік, то ти вже думає по інакшому - "єххх, гарно то як!", помилувався і пішов далі, залишивши цей вид лише для своєї пам'яті, бо розумієш - сфотографуєш і воно буде ну геть не те, краще зберегти кадр для того, що зможеш передати. Ну а останній момент (процес друку) я цього разу не чіпатиму, так як тут лише про кольорову фотографію і він для мене поки плюс/мінус однаковий що для плівки, що для цифри, коли її друкуєш і приклеюєш в альбом.
Трішки фотографій з походу:
2. Для початку трішки поясню: на плівку я фотографую рідко, дуже рідко, в найкращому випадку одна вилазка в три місяці, частіше ж це десь плівка в рік. І це в основному обумовлено тим, що для неї потрібний спеціальний настрій. А це автоматично відкидує буденність і я вже налаштовуюсь на зовсім інший процес. Отже, по-перше плівка це задоволення від самого процесу фотографування, який з цифровим фотоапартом зараз важкувато досягти через автоматичність прийняття, через кількість фотографій які потім необхідно передивитись/відсортувати/обробити, коли в тебе є можливість витягнути кадр із невдачі (словом в деяких випадках це настільки затягується в таку неприємну штуку яка просто-напросто може нівелювати задоволення від вдалого знімку, але це вже більше проблема неправильного процесу). В той час як плівка залишилась тим, що потребує концентрації і вибір без права на помилку, ти або зробив або налажав. І саме ця відповідальність суттєво відрізняє сам підхід до фотографії, бо кожен кадр це є перевірка, а не шанс, так як ти можеш переглянути і спробувати виправитись. Отже, по-друге це все таки зовсім інший процес фотографування, а найголовніше, і це буде третім пунктом, що без зайвої мороки з пост-процесами. Хоча як так? плівка це ж наче більше мороки - купи, прояви, надрукуй, а з цифрою це все робиться вдома, але то морока зовсім іншого плану. Також при плівці я маю більше часу на споглядання. Як не банально, але з цифрою інколи можна увійти у режим клац-клац-клац і в результаті потім маєш таку ситуацію, що при перегляді фото подумаєш "о, прікольно! а що і таке було?". З плівкою, коли ти при собі маєш одну заряджену полівку і максимум один запасний ролік, то ти вже думає по інакшому - "єххх, гарно то як!", помилувався і пішов далі, залишивши цей вид лише для своєї пам'яті, бо розумієш - сфотографуєш і воно буде ну геть не те, краще зберегти кадр для того, що зможеш передати. Ну а останній момент (процес друку) я цього разу не чіпатиму, так як тут лише про кольорову фотографію і він для мене поки плюс/мінус однаковий що для плівки, що для цифри, коли її друкуєш і приклеюєш в альбом.
Трішки фотографій з походу:
Все про фото і фото, що ж там похід, чого якесь там ПВД та прям круте?
Та ви б бачили як Жека ломив проти вітру з прив'язаною гітарою. Але то було на другий день, а до цього - чарівний транспорт; мего-ржачний пес і його вічливий власник; гарні вершинки і чарівне озеро. Це ще не беручи до уваги те, для чого та гітара перлась.
8. Вечірня програма:
8. Вечірня програма:
Перший день був дійсно гарним і неочікувано сонячним. А от другий день просто пройшов - точніше пробіг, точніше навіть ми його пробігли. Добре, що ввечері знов розпалили гітарку кострик і дістали кострик гітарку.
9. День перший:
10. Після обідня прогулянка:
11. Десь там внизу наш табір:
9. День перший:
В принципі це зовсім не перший похід на ці дати і кожен рік ситуація однакова - туууман:
12. Початок, день перший:
14. І ще продовження:
15. І знов він:
12. Початок, день перший:
13. Продовження, день другий:
Трішки жовтневої статистики:
2016 рік в Яремче - туман в першу половину першого дня і другу половину другого;
2016 рік в Яремче - туман в першу половину першого дня і другу половину другого;
2015 рік на Боржаві - туман, туман і ще раз туман;
2014 рік я пасував, та і раптом він не вписався в концепцію.
2013 рік на Боржаві - після сніданку прийшов він - туман.
2012 рік на пол. Явірник - також був туман в другий день і зовсім не довго, тому і на фото майже нема як і звіту про другий день.
Добре якби був лише туман, а так ще й сильний вітер, особливо на вершинках. Так шо приємного мало, добре, що хоч не так як у Боржаві 15го року, коли волога замерзала прямо на одязі утворюючи горизонтальні сосульки.
Добре якби був лише туман, а так ще й сильний вітер, особливо на вершинках. Так шо приємного мало, добре, що хоч не так як у Боржаві 15го року, коли волога замерзала прямо на одязі утворюючи горизонтальні сосульки.
Останній день (спуск до Квасів) був також частково у тумані, але вже в хорошому сенсі і без вітру, та і ця частина залишилась на ЧБ плівці, тому це вже не тема сьогоднішнього посту.
Дописати коментар