Паром пришвартувався і нас відділяли останні метри до першого канонічного місця з W-треку. Чи варто воно було усіх цих логістик? Який табір сподобається більше — канонічний чи умовно на відшибі? Спочатку потрібно поселитись і поставити табір, а з усім іншим розберемось потім.
В попередніх частинах:
◌ Логістика [оновлюється]
1.1 Як ми добирались на край землі
1.2 Ушуайя — ворота в Антарктиду: 5-ть речей які потрібно тут зробити. Пінгвіни!
1.3 Фіц-Рой — місцева мекка альпіністів
1.4 Як ми пережили ніч під Cerro Torre + історія вершини
2.1 Переїзд в Чилі і парк Торрес-дель-Пайне
2.2 Парк Торрес-дель-Пайне та кемпінг Pehoe - очікування і реальність
В цій частині:
◦ Табір Paine Grande
◦ Околиці нашого табору
◦ Айсберги та кемпінг Lago Grey - туди та назад
◦ Що найбільше запам'яталось про наш табір Paine Grande
◦ Околиці, але в іншу сторону
◦ Виїзд з парку і останні дні в Чилі
Відновлення передісторії
Для зручності розуміння та орієнтування ось карта наших переміщень в парку Торрес-дель-Пайне. Сьогодні вранці ми прокинулись в кемпінгу Pehoe, дійшли до зупинки автобусів/паромів і паром перевіз нас до кемпінгу Paine Grande. Це було десь 16:30 - 17:00.
1. Карта та наші переміщення в Торрес-дель-Пайне:
Табір Paine Grande
У нас була оплачена бронь на одну ніч (один намет, два туристи = 20.00$), тож одразу пішли на рецепцію. Вона знаходиться на першому поверсі доволі великого двоповерхового притулку і має окремий вхід, а поряд сакральне місце — магазин продуктів, туди ми скоро навідаємося.
Поселення не зайняло багато часу, нам показали напрям типу "обирайте місце де хочете" і видали наліпку на якій є вся потрібна інформація для адміністраторів: дата з, дата по, к-сть мешканців.
Місця було більше ніж достатньо для нашого компактного намету, тож обрали максимально рівну ділянку ще й щоб поряд стіл був, трохи далі від людних місць, але поближче до дерев'яного помосту (ми то не перший день тут і знаємо яка лагідна погода може бути).
2. Приміряємо місце для намету:
3. Обираю місце для камери:
4. А тепер можна і ставити намет:
5. Власне результат і ті самі наліпки:
Основна програма виконана, тепер можна погуляти табором, а головне — розвідати кухню і пообідати. Кемпінг виявився доволі не маленьким, тут були як стаціонарні жовто-сірі намети, так і багато хто приходив зі своїми, також багато людей проживало в готелі. Ми в середину не заглядували, але скоріш за все там щось типу хостельного типу.
Душ та вбиральні розділені на чоловічі та жіночі окремо стоячі будівлі. Та й все, а що ще потрібно? Кухня. Це була наша головна будівля, яка візуально і просторово поділена на дві частини: прямокутна де стоять довгі столи та лави, тут всі тусять і їдять; кругла — тут зона готовки з меншими металевими столами та скарбами на підвіконні — здоровенна купа не використаних балонів. Ми пригадали як шукали балон по приїзду в Чилі, але шо поробиш, краще бути із зайвим балоном, але не голодним.
6. Мапа кемпінгу:
Околиці нашого табору
Чи то пізній обід, чи то рання вечеря закінчилась о 18:30, сонце було доволі високо, але вже хилилось до горизонту. На сьогодні плани якби й були, а водночас були доволі абстрактні. В планах було відпочити та прогулятись вниз по карті, вздовж величезного озера на березі якого розташовувався кемпінг.
Відпочити вийшло, оскільки з прогулянки майже не лишилось фотографій. Не скажу, що там не було гарних ракурсів. Але насичення вже було настільки великим, що ти не усвідомлюєш що тобі подобається найбільше і чому, ти просто хочеш дивитись на краєвиди, накопичуючи сили на наступні локації. Тож так, прогулянка не була суматошною, куди дійшли туди й дійшли, що побачили — добре, не знайшли чогось прямо "вау" ну й окей. Головне відпочили та визначили з планами — вранці продовжуємо проживання в цьому таборі та спробуємо збігати до сусіднього озера з якого має бути видно льодовик та айсберги, а заодно провідаємо табір в якому не вийшло забронювати ночівлю — Refugio Grey.
Айсберги та кемпінг Lago Grey - туди та назад
Ранок почався з того що на перший будильник ми не встали, оскільки по намету тарабанив дощ. Через пів години він все так само йшов не зупиняючись. Позитив вилазити з теплого спальника був безкрайнім. Чи то лайка, чи то усвідомлення того який шлях ми вже подолали, щоб добратись в цей парк, трішки нашкребло сил, щоб почати натягувати на себе одяг і потім чимчикувати під дах кухні.
Поки ми неквапливо все робили, дощ все-таки трохи вщух, але не закінчувався. Здається він зробив паузу десь після першої години маршруту. Так, ми таки пішли, в шапках в куртках. Але перед цим продовжили проживання. Тож виїжджати з цього берега ми будем завтра десь о 17-й.
Туди ми йшли не так щоб в розвалочку, більше поспішали, щоб і тепло було, та і найцікавіше буде наприкінці маршруту. По дорозі не так щоб було багато цікавинок, плюс-мінус однакові краєвиди, та і класичне "ідеш під горою і нічого не бачиш, інколи краще дивитись здалеку" (ця я про наш попередній табір).
Не знаю о котрій ми вийшли, але перші щасливі фотографії на фоні крижаних брил були зроблені о ~15:10, позаду було 11~12 км.
9. Фінішна точка маршруту:
10. Крихітні люди для масштабу:
11. Ще трохи фотографій:
Не дивлячись на сильний вітер йти звідти не хотілось, але разом з тим хотілось заховатись під дахом в кемпінгу і заточити обід. І хоча від цієї локації до кемпінгу Lago Gray всього 1 км, але було зрозуміло, що повертатись повторно ми не будемо, бо є ще зворотний шлях, а погода налагоджуватись сьогодні не планує.
12. Водоспад зі зворотнього маршруту:
Що найбільше запам'яталось про наш табір Paine Grande
Це туристи та атмосфера. І ні, не з хорошої сторони, а з негативної. Все звісно індивідуально, я пишу про свої відчуття.
W-трек ділить перші місця з всесвітньо відомими маршрутами і ... тут багато людей які не знають, що вони тут роблять. Замість того щоб чути смішні та атмосферні байки тут багато людей ввечері шкутильгають, бо понатирали ноги взуттям та одягом. Не сама радужна атмосфера. З одного боку це наслідок популярності, все-таки ми також сюди добирались не дивлячись на перепони бо "ну це ж w-трек!". А може то я увімкнув досвідченого туриста чи режим недовольного діда😁 Однозначно я очікував більшого і попередній кемпінг мені здався набагато затишнішим, не дивлячись на те що більшість відвідувачів приїхали на машині. В протистоянні Paine Grande VS Pehoe для мене перемагає Pehoe десь на 2 пункти, це якщо брати такий маршрут як був у нас. Якби у нас вийшло пройти увесь w-трек і заскочити бонусом у Pehoe, тоді можливо були б інші оцінки. Тож треба якось повторити, все-таки цікавлять як кемпінги посеред маршруту так і класичний оглядовий майданчик — Mirador Base Las Torres.
А от що ще мені запам'яталось так це магазин, де ми після виснажливого маршруту до айсбергів і назад повернулись та прикупили сосісок, розбавивши наші сух-паї. Оце було чудовим завершенням активного дня.
Околиці, але в іншу сторону
Паром відправлявся о 17-й і по плану у нас було пів дня на погуляти, звісно у плани втрутився дощ. Нагальності у прогулянці ніякої не було тож добряче повалявшись і неспішно поснідавши ми відправились досліджувати околиці. В цей раз це було вверх і трохи праворуч, якщо дивитись на мапу. Тобто у центральну частину класичного маршруту.
Схоже, що цей напрям був таки найцікавішим. Хоча залишається невеличкий шанс, що хотілось так вважати, адже сьогодні був останній день у парку і хотілося сповна насолодитись. А можливо у всьому винне сонце яке все-таки вирішило нас трохи погріти, а не давати на розтерзання вітру і дощу, що січе обличчя.
13. Фото з кінцевої точки маршруту на березі озера Lago Skottsberg:
14. Краси додавав ще свіжий сніг на скелях:
Останній день дався взнаки й фотографій майже не робив, зате був кайфовий привал в самому кінці з видом на блакить озера. Інколи хмари розходились і відкривали вид на мальовничі скелі. Інколи проходили туристи. А потім потрібно було повертатись і готуватись до від'їзду.
Виїзд з парку і останні дні в Чилі
15. Черга на паром:
"Паром — автобус до міста Пуерто-Наталес — пошуки іншого кемпінгу, бо наш попередній виявився забитий — автовокзал і довгий переїзд з Чилі назад в Ель-Калафате" — увесь цей маршрут вже майже повністю стерся з пам'яті й не тільки через втому, калейдоскопом емоцій і довгими переїздами, а й тим, що багато думок було про Трелью та півострів Вальдес — наступну частину нашої мандрівки. Хотілось максимально відключитись і звільнити максимум сил до цієї захоплюючої частини. Дивно й те, що її можливо й не було в найпершій чорновій версії маршруту Південною Америкою, були плани з пляжем і пасивним відпочинком.
16. Місцеві:
17. Прощальний погляд з ілюмінатора і ми готові до нової частини подорожі:
↓↓ в наступній частині ↓↓
"Півострів Вальдес — всі тварини яких бачили до цього і навіть більше"
Сподобалось? Стати частиною пригоди легко!
Перший том вже надруковано в трьох варіантах і вони доступні до замовлення в електронному магазині:
Або замовляй позитивні листівки з ламами, пінгвінами чи морськими левами:
Дописати коментар