По звершенню подорожі в мене зачасту бувають два стани: по скоріше потрапити додому і відіспатись; як же швидко промайнув час. Звичайно інколи хочеться і продовження і відпочинку, але таке найчастіше буває під кінець складного похода. Цього разу, сидячи в потязі, котрий мав довезти до Каталонії я виразно розумів, що був би не проти здати квитки і продовжити подорож.

Між містами Більбао та Бермео затисався невеличкий острів Гастелугаче (повна назва котрого - Сан-Хуан де Гастелугаче / San Juan de Gaztelugatxe), який не був таким популярним серед туристів якби не примітна каплиця Х сторіччя, що розташувалась на верхівці скелі. Звивисті східці також додають неабиякого антуражу і так мальовничому місцю.

Це була безперечно найважча подорож з усіх у плані підготовки, насиченності, видовищності. Якщо не кривити, то на увесь процес підготовки було витрачено майже пів року з періодичними перервами між етапами. В результаті було подолано 1000км вздовж океану і в маршруті було пропущено лише одне місце і то через несприятливі погодні умови. Емоції вирують до сих пір, а бажання повернутись все не вщухає, хоча у світі ще багато цікавинок.