Переживши грозову ніч і навіть трішки відіспавшись, табір зажив своїм ранковим життям: чергові доготовлювали сніданок, личинки туристів виповзали зі спальних мішків. Через пару переходів нас чекало високогірне селище Ушгулі, яке мені найбільше сподобалось з усіх пройдених в минулому році. А де селище, там і лаваш, а не сухарі. Маленькі радощі чекали на нас:

Після квітневого хардкорного походу Карпатами гірська одиничка Сванетією була місцями легенькою, а беручи до уваги те, що маршрут проходив найвищими поселеннями Європи, то при найменшій можливості ми відвідували гірські селища і сванські башти, навіть ті, що були без драбин :)