Пройшло вже достатньо багато часу, щоб пост-ефекти походу не затуляли собою справжні враження про наші походеньки горами Грузії. Але до сих пір, відкриваючи фото, спогади миттєво насичуються видами неймовірної природи, а проблеми і важкість подолання маршруту відходять кудись у морок забуття. Як після такого бути адекватному у своїй розповіді? 

"І це все?" – питання,  яке засіло в голові наприкінці походу. Після хардкорного квітневого похода , який з легкістю затьмарив собою зимові походеньки гірським Кримом, цей похід був відносно "легким", хоча і проходив вже не у малих горах: навколо нас височіли вершини понад  5к і погрозливо супроводжувала Ушба.

Звичайно ж в перші дні так і хотілось, щоб десь тут біля стежки спокоїлось твоє тіло (хоча б якась стабільність від походу до похода) і муки скінчились, але йшли дні, тікали кілометри і організм виходив на потрібний рівень, відповідно питання втечі відходило з першого місця.