Одне і те ж значення "категорії складності" для різних ділянок можуть нести в собі різні значення. Що таке гірський похід 3-ї категорії складності і чим він може відрізнятись від пішого походу? Чим відрізняється перевал 2А від альп-маршруту 2А? Так як в своїх постах часто оперую цифрами, то стала потреба трохи це розписати.

Виходячи в сусідній парк щоб сфотографувати гарне дерево в тумані, ти навряд ставиш питання чи брати штатив. А коли цей парк знаходиться на іншій стороні країни, то кожного разу ти думаєш над одним і тим же питанням - "брати чи не брати?". То штатив це біль чи необхідність? Звичайно все залежить від того, що фотографувати, де і як. Цього разу поговоримо про автономні походи та поїздки тільки з ручною поклажею, але коли штатив все-таки потрібно взяти. А також розкажу про свій штатив який часто їздить зі мною.

Історія, котра має не один початок, але одне завершення, носить назву "зимові спроби дійти до Гутин Томнатика". Що спонукає кожен раз йти на цю доволі звичайну вершину? І найголовніше  - чому невдачі з кожним роком цікавіші?

Сьогодні віддав (upd: на момент написання чернетки) другу і останню пачку фотографій, а отже "Доббі вільний!", тепер можна підсумувати як для мене пройшла фото-волонтерська участь у фінальній частині Української Трейл Ліги - Wet Hills 2018.
1.

Основна ідея була проста: пофотографувати в горах. Але чому не можна просто сходити в похід, не лосячити і спокійно собі фотографувати? Чому саме фото-вилазка? І чому саме Мармароси?

Далі будуть роздуми розбавлені фотографіями з вилазки, без доказів, все суб'єктивно на особистій системі гівняння оцінювання: