Якщо коротко, то за дев'ять днів ми встигли пройти більше ста кілометрів, прогулятись по закритому льодовику, піднятись на три тисячі метрів і спуститись до рівня моря, пересіклись зі знайомими альпіністами на виїзді і спробувати нову версію пемікану від шеф-повара :) Про більшість із цього у стислому виді, це ж тільки анонс:

Після квітневого хардкорного походу Карпатами гірська одиничка Сванетією була місцями легенькою, а беручи до уваги те, що маршрут проходив найвищими поселеннями Європи, то при найменшій можливості ми відвідували гірські селища і сванські башти, навіть ті, що були без драбин :)

'Спортивний гірський похід' і 'підкорення вершини' зачасту є різними речами, але цього разу було і те і інше. В нас було вдосталь часу і сил, тож ми збігали спортивний першопрохід на вершину Каретта.

Протягом нашої одинички ми побачили доволі багато нових цікавинок, а не лише протоптали понад сто кілометрів грузинської землі. Але льодовики залишили найсильніше враження (якщо не рахувати вершину Ушби, бо тут спірний момент, вершини то я раніше бачив, хоча й не "високих гір").

Уся краса найкрасивішого льодовика (а було аж три таких по яким ми потоптались, тобто було з чого обрати) нашої одинички схована під катом: 

Перші пару днів пройшли в розминочному дусі, але команда подолала моря й міста не для того щоб загоряти під водоспадами, тож наступного дня нас очікував раній підйом.

Початок наче добре пішов, ми швидко дійшли до с. Мазері трішки проскочили поворіт, але далі все пішло не так...